РЕЗОНАНС

Як навчати толерантності

(Коментар до публікації Наталії РОМАШОВОЇ «Заблукали в пріоритетах», «День», №10, вівторок 22 січня 2008)

В українських школах ввели вивчення толерантності відносин між людьми, в тому числі до представників різних національностей. Але ж, дивлячись на трансляції засідань Верховної Ради, де «еліта» нації демонструє цілковиту неповагу до своїх колег-депутатів, як школярі можуть зрозуміти необхідність толерантних відносин? Щоб щеплення толерантності було дієвим, треба закрити прямі трансляції засідань ВР. Тоді й депутати не будуть випендрюватись перед радіо і телеглядачами, а будуть працювати.

Українське питання

(Коментар до публікації Микити КАСЬЯНЕНКА «Всім школам Криму — незадовільно!», «День», №10, вівторок 22 січня 2008)

Щодо статті Микити Касьяненка «Всім школам Криму — незадовільно». Все правильно робить міністр освіти і науки України Іван Вакарчук. В одній державі всі випускники шкіл мають проходити незалежне тестування державною мовою. В Росії у Хабаровському краю випускники шкіл не проходять державне тестування китайською мовою.

Тепер щодо вивчення української мови в Криму. З 1955 року у всіх школах Кримської області (крім шкіл міста Севастополя), починаючи з другого класу, вивчалась українська мова як друга національна. На першому місці був «русский язык». Так от, з другого по десятий клас всі учні вивчали українську мову і українську літературу. Знаю з особистого досвіду, я приїхав в Севастополь і вступив до Севастопольського будівельного технікуму у 1975 році. Під час 1975—1976 навчального року лише в цьому закладі для студентів першого курсу технікуму (ті, хто вступив після восьмого класу школи) був урок української літератури. Однієї пари на тиждень, звичайно, не достатньо, але це будівельний технікум, не гуманітарний. В нашій групі навчалося 29 студентів, близько десяти із них — це місцеві севастопольські діти, вони зовсім не знали української мови і української літератури. Інші ж кримські діти були добре обізнані з програмою української літератури, правда, поганенько говорили українською мовою, але могли грамотно нею писати. Добре співали українські пісні й знали їх немало.

Весь період навчання в технікумі, чотири курси, я жив у гуртожитку. Зі мною жив Олександр Осінцев із міста Ялти. Він добре знав українську мову, українську літературу, знав багато українських пісень, ми з ним вечорами багато співали. Другий хлопець, Костянтин Чернов із села Полтавка Красногвардійського району Кримської області, знав українську мову в обсязі восьмого класу. Третій хлопчина, Місюк Ростислав із села Веселе, біля Судака, Кримської області, знав добре українську мову, українську літературу, в нього батьки родом iз Хмельниччини були. Для чого я навів ці спогади? Щоб показати, що у Кримській області України в сільських восьмирічних школах, у міських середніх школах у 60—70 роки XX сторіччя були вчителі, які навчили цих дітей українській мові та українській літературі. Чому занехаяли, замулили вивчення української мови наприкінці 70 х? Тому що це була політика комуністичної партії.

Вже сімнадцять років Україна є незалежною державою, а в Криму 95,6% учнів навчаються російською мовою. 500 російських шкіл утримуються за кошти державного бюджету України і лише шiсть українських шкіл. Цілком правильно констатує Володимир Притула: грубим зневажанням конституційних прав кримчан є примусове насадження в Криму та місті Севастополі лише російської мови, й багаторічне постійне ігнорування потреб кримчан і севастопольців у навчанні їхніх дітей українською мовою, що, зрештою, приводить до того, що вони не в змозі реалізувати себе у власній державі. Ось де державний злочин не лише міністра освіти АР Крим, а й керiвника Управління освіти і науки Севастопольської міської державної адміністрації Миколи Чербаджі.

Пусті балачки чи конкретні кроки?

(Коментар до публікації Тетяни Мосенцевої «Володимир Семиноженко: Те, що відбувається зараз, — це не реформи, а профанація реформ», «День», №10, вівторок 22 січня 2008)

Мені як громадянину дивно читати статті подібного плану від тих, хто вже був у парламенті чи у владних колах, а потім розмахують прапорцями якихось нікому не відомих ідей побудови хорошого суспільства в Україні. Де ті кроки? В яких програмах вони написані чи обговорені? Чому б людям iз таким багажем практичної роботи не організувати справжні круглі столи з обговорення конкретної проблеми без зайвої політизації і амбіцій? Де рубрики про розробки нових технологій і напрацювань з нанотехнологій? Де вчені й інженери, практики, винахідники? Їх зараз потрібно шукати з лупою, бо наша еліта гуляє в нічних клубах, і світське життя їх більше турбує, аніж життя громадян. Тому перш ніж відповісти на питання: як до цього дійти — потрібно вже йти, а не займатись маніловщиною. Перепрошую за дещо емоційний тон, але без цього неможливо жити: від твого імені всі політики говорять, але не знають, що ти хочеш з цього приводу сказати. У нас все заговорюють на форумах, а практика — істина сказаного.