Російська демократія та Україна
Дуже добре, що «День» (№127) в інтерв’ю Аліни Попкової з Сергієм Ковальовим нагадав, що Росія — це не тільки Путін, Лужков і Жириновський, а й дисиденти. С.Ковальов, судячи з прізвища (від коваля, а не «кузнеца») і місця народження, має українське походження. Хтось зауважив, що в СРСР росіяни, які мали українське коріння (Хрущов, Горбачов), навіть видряпавшись на верхівку влади, зазнавали краху. Українські гени конфліктували з російським менталітетом. Усе-таки українці не люблять поневолювати. А росіяни і нині обирають своїми кумирами Миколу II, Сталіна й Леніна.
Сергій Ковальов бачить, що між українцями та росіянами є різниця. Українці не дозволили сфальсифікувати вибори президента. Росіяни поки що на такий подвиг не здатні. Приємно чути комплімент від громадянина іншої країни. Але дивує, що Сергій Адамович вважає, що русифікація і гноблення сприяли збереженню чистоти українців. Він же сам бачить, що західна Україна більш волелюбна, ніж східна. А західну Україну русифікували менше часу, ніж східну. Звідси висновок: чим довше та чи інша українська земля перебувала під владою Російської держави, тим сильніше це негативно позначилося на населенні даного краю.
Мусимо погодитися, що помаранчевою революцією все-таки особливо пишатися немає підстав. Революція нагадала повінь. Велика маса води зносить все на своєму шляху. Протистояти їй неможливо. Але потім вода відступає, ріка повертається у свої береги. А там, де тільки- но котилися могутні хвилі, відроджується старе життя. Так і в українському суспільстві. Народ продемонстрував свою силу і, водночас, нездатність організуватися. Сергій Адамович правильно говорить, що у радянські часи здійснювалася селекція. Сформувалася каста, яка чітко засвоїла, що треба коливатися з генеральною лінією партії. Нині ці люди знають, що необхідною умовою виживання на верхівці політичного життя, де отримують матеріальні блага, є своєчасна зміна прапорів. Такі люди переважають на всіх рівнях нашої політичної еліти. Наслідком цього переважання стала зневіра народу в демократії. Люди доходять висновку, що політична боротьба — це лише змагання різних злочинних зграй за можливість красти. Виборці не можуть розпізнати серед політиків порядних людей. Надто мало їх там.
Дуже прикро, що навіть С. А. Ковальов ніяк не хоче визнати геноцид української нації. Коли українських селян виморювали голодом, то українських письменників і діячів культури теж знищували, а в Росії закривали українські школи. У Росії теж голодом виморювали українських селян. Тепер їхні нащадки не знають мови предків і записані росіянами. Сергій Адамович сказав, що українців у Радянському Союзі русифікували. Ну якщо вже сказав «а», то невже так важко додати «б», тобто визнати, що українців знищували за те, що вони українці?
