Розстріляне відродження: чи тільки Сталін винуватий?
Дивні ми люди. Нам так і хочеться (навіть коли робити цього не варто) поплакатися, розповісти, як то нас гнобили різні воріженьки, а ми, бідненькі, терпіли. Фільм «Червоний ренесанс», який показав 24 серпня телеканал «1+1», на мою думку, якраз і належить до такого «плакання».
У чому основна ідея фільму? Мовляв, у 20 х роках минулогостоліття в радянській Україні спостерігався такий собі «червоний ренесанс». Інтенсивно розвивалась культура. Були значні досягнення в галузі кіно, образотворчого мистецтва, літератури. Чому? Тому що, виявляється, радянська влада (хай і непослідовно) проводила політику українізації. Але ось при владі з’явився злий Сталін. Українізацію згорнув, а діячів української культури репресував. Який висновок? Головний воріженько – батько Сталін. Українці мусять його засудити, а заодно й поплакатися над жертвами «червоного ренесансу».
Подібна концепція фільму з демонізацією Сталіна була б зрозумілою років 15 тому, коли буяла «гласность» і успішно валився «Союз нерушимый». Тоді активно експлуатувався міф про жорстокого Сталіна й репресії 30 х років. Цей міф, початки якого сягають ХХ з’їзду КПРС і часів «відлиги» дуже гарно списує вину всієї системи на конкретну особу. Винен в усьому Сталін, ну й ще парочка його підручних типу Берії чи Єжова. А всі інші тодішні керівні комуністи — чисті й непорочні, майже як янголи.
Але повернемося до фільму «Червоний ренесанс». Автори чомусь «забувають», що українізація аж ніяк не випливала з політики більшовиків. Реальну українізацію почала ще Центральна Рада, а більшовики змушені були її продовжити як тактичний хід. І при найменшій нагоді вони її згорнули.
Тепер щодо Сталіна. Останній був вірним сином тієї репресивної системи, яку створили Ленін, Троцький та іже з ними в 1917—1918 рр. Тоді репресії, як і на початку 1920 х років, булине менш масовими й страшними, ніж у 1937 р., про який у нас так дуже полюбляють говорити. Та й у 1920 х роках вони не припинялися, набувши, щоправда, помірнішого характеру. Тоді Сталін у Кремлі знаходився далеко не на перших ролях.
Певно, «вина» Сталіна в тому, що він зумів виграти жорстоку боротьбу за владу, яка точилася серед більшовицької верхівки. А уявіть, якби Ленін не помер у 1924 р. і залишився при владі, або до влади дорвався ще один творець «Великого Октября» Троцький. Невже було б інакше? Почитайте лише (але уважно) писання одного й другого, і ви зрозумієте: Сталін лише виконував те, що пропонували ці вожді.
Тому не варто списувати згортання українізації та «розстріляне відродження» лише на Сталіна. Тим більше, що в кінці 1920 х, на початку 1930 х, колице відбувалося, він не був абсолютним господарем Кремля. Господарювали там й інші вожді й вождики типу Кірова, Петровського та інших, імена яких до сьогоднішнього дня в Україні носять обласні центри, міста, села, вулиці...
Взагалі не дуже хотілося би переглядати подібні фільми в День Незалежності. Все ж таки свято українців. І в цей день годилося б говорити про наші здобутки (а вони є!), про те, що вселяє надію. Щоправда, краще переглядати такі фільми, ніж гумористичний концерт, який майже в той самий час демонструвався на одному з провідних телеканалів. Доводиться відчувати різницю!
