Сапера замовляли?
(Дуже сподобалась публікація Наталії Ромашової «Приречені на боротьбу» («День» №36 від 27 лютого 2008 р.)
Цілком згоден з автором, що «ідеальним розв’язанням цього, здається, вже нескінченного протистояння трійки політичних фаворитів країни, можливо, могла б стати поява четвертої особи, рівновіддаленої й від Ющенка, й від Януковича, й від Тимошенко».
Більше того, на мій погляд, це єдиний шлях подолання політичної кризи й об’єднання розколотого політичним протистоянням останніх років суспільства. Немає жодного шансу у політика, який стояв під час протистояння на барикадах, об’єднати суспільство, незалежно від прізвища, посади і політичних поглядів, тому що інша сторона протистояння відразу потрапляє до лав переможених, а об’єднання суспільства можливе лише за умови, що всі будуть почувати себе переможцями. А для цього необхідно, щоб політичний лідер, який візьме на себе об’єднавчу місію не брав участі в політичному протистоянні, мав конкретні, зрозумілі всьому суспільству переконання і цілі, а також авторитет цього політика має бути настільки високий, щоб не потрапити під вплив жодної з політичних груп. Тільки такий політик має шанс на перемогу при виконанні об’єднавчої місії.
«Чи готове українське суспільство показати червону картку тим, хто однаковою мірою є архітекторами українських криз останніх років — Ющенку, Тимошенко, Януковичу — й дати шанс іншим?» На мій погляд, це цілком залежить не від українського суспільства, а від тих інших, хто виявить мужність взятися за ліквідацію політичної кризи в суспільстві. Якщо політик буде стверджувати, що Союз — це було ярмо на шиї українського народу, і тут же буде штовхати країну в НАТівське ярмо, такого політика суспільство, розколоте на прихильників і противників НАТО, не зрозуміє. Політик, який не зможе висловити рішучий протест проти того, щоб рішення, що стосуються нашої держави, приймалися в столицях інших держав, незалежно від того, Москва це, Брюссель чи Вашингтон, не зможе стати підтриманим народом загальнонаціональним лідером. Політик, який не здатен припинити приниження громадян своєї держави, закривши вільний в’їзд в країну для громадян тих держав, що вимагають віз від наших громадян для в’їзду в свої держави, політик, який замість того, щоб підняти свою країну на повний зріст, буде шукати, під кого її покласти, не зможе стати народним героєм. Політика, який на словах говоритиме одне, а на ділі робитиме зовсім інше, народ вирахує миттєво.
Задача, що стоїть перед українським суспільством, дуже складна, вимагатиме надзвичайних зусиль і мужності від лідера, який візьметься її розв’язати, більше того, цей лідер, відразу потрапить під шквальний вогонь на знищення, як внутрішній, так і зовнішній, бо всі наші «друзі» вирішують проблеми свої, а не наші, і в сильній, незалежній державі Україна не зацікавлений ніхто, крім українських громадян.
Не можу не висловити думку щодо архітекторів українських криз останніх років. На мій погляд, ні Ющенко, ні Тимошенко, ні Янукович не є архітекторами, архітектори знаходяться зовсім в іншому місці. Ця трійця мені нагадує заручників, якi потрапили на мінне поле, підступно створене «архітекторами». Під кожним із них міна, крок в будь-який бік — результат, відомий для всіх, незалежно від того, хто не витримає або зомліє першим, оскільки всі вони знаходяться поруч, в зоні ураження. Для кожного з них є тільки один вихід: уціліти на українській політичній шахівниці — це та четверта особа-сапер, що зможе розмінувати ситуацію А поскільки сапер не має права на помилку, то вимоги до нього мають бути дуже високі, в цьому мають бути зацікавлені всі, бо якщо саперні роботи доручити виконувати сантехніку, то знову можливий «вибух в каналізації» з відомими наслідками.
