Ще раз про словники

У газеті «День» №187—188 від 15 жовтня 2010 р. з’явилася стаття Г. Півторака, О. Ткаченка та Т. Лукінової «Про третій тип рейдерства», де було спростовано замітку «Рейдери в науці» Ніни Клименко та Євгенії Карпіловської («День» № 167—168, 17—18 вересня 2010 р.). Стаття «Про третій тип рейдерства» спрямовувалася на захист гідності академіка Віталія Григоровича Скляренка як одного із співавторів фундаментального академічного «Етимологічного словника української мови». (Від себе додамо, що якби не ініціатива та наполегливість академіка В. Г. Скляренка, то видання цього словника взагалі не було б відроджене, і Етимологічний словник «застиг» би на третьому томі, видрукованому ще в далекому 1989 році).

Але в замітці Н. Клименко і Є. Карпіловської йшлося ще про один словник — академічний Орфографічний словник української мови (Український орфографічний словник), співавторами ряду видань якого (з третього по дев’яте) є ми, автори цього тексту.

Лицемірно беручи під захист покійного академіка В.М.Русанівського, який був співавтором і науковим редактором попередніх видань Орфографічного словника, Н. Клименко і Є. Карпіловська пишуть про якесь «рейдерське» захоплення цього словника. Чому захоплення? Хто заважає їм самим укласти орфографічний словник? Адже паралельно із згаданим словником в Україні існує ще приблизно з десяток інших орфографічних словників — малих і великих. Не згадуючи про юридичні аспекти, які у нашому випадку є абсолютно бездоганними (Н. Клименко і Є. Карпіловська тільки роблять вигляд, що не знають про це), прояснимо читачеві фактичний стан справи.

Роботу над академічним Орфографічним словником української мови було розпочато ще 1991 року з ініціативи доктора філологічних наук, професора Марії Михайлівни Пещак, яка разом із Володимиром Анатолійовичем Широковим стояла біля витоків Українського мовно-інформаційного фонду НАН України. Укладання Орфографічного словника велось із використанням сформованої в Українському мовно-інформаційному фонді НАН України комп’ютерної граматичної бази даних на основі створеної В. А. Широковим теорії лексикографічних систем і класифікації української лексики, розробленої Л. С. Ковтуненко, яка виділила в цій лексиці понад 280 словозмінних класів. Тож від самого початку цей словник існував та розвивався в комп’ютерній формі. Його лексикографічне опрацювання здійснювалося у такому режимі: авторам словника (а ними були В.М. Русанівський, М.М. Пещак, С.І. Головащук та О.О. Тараненко) надавався роздрук відповідного фрагменту бази даних словника, в який вони при потребі вносили свої правки. Так було здійснено перше видання словника.

У наступні роки словозмінну класифікацію значно вдосконалив (фактично, створив нову) та розширив І.В. Шевченко, довівши число словозмінних класів до понад 2500 та поповнивши її словозмінно-акцентуаційною класифікацією лексем із рухомим наголосом. Саме на цій основі в Українському мовно-інформаційному фонді НАН України було сформовано велику за обсягом комп’ютерну граматичну базу даних української мови, яка зараз містить більше 557 тисяч слів, розподілених за понад 2500 словозмінними класами та понад 700 класами дистрибуції рухомого наголосу. Вказана мовно-інформаційна система є одним із складових елементів Національної словникової бази України, інструментом аналізу словозмінних класифікацій та граматичної кваліфікації лексичного складу української мови.

Граматична база даних виступає джерелом лінгвістичної інформації для Українського орфографічного словника, і з нею безпосередньо працюємо ми — укладачі нових його видань. Із цієї бази даних, до речі, береться лінгвістичний матеріал для ще однієї піонерської роботи — першого (і досі єдиного) повномасштабного електронного українського словника — Інтегрованої лексикографічної системи «Словники України». Цей словник випускається на лазерних дисках, його також інстальовано на сайті Українського лінгвістичного порталу http://ulif.org.ua, де він надається користувачам усього світу у режимі вільного доступу. Зауважимо, що приблизно половина змісту вказаного електронного словника існує лише в комп’ютерній формі й ніколи не була написана людською рукою — його сформовано цілком алгоритмічно і програмно на основі формальних лінгвістичних моделей, розроблених в Українському мовно-інформаційному фонді НАН України. Так про яке «рейдерство» тут взагалі може йтися?

Підкреслимо, що Великий академічний орфографічний словник має особливий статус у нашій мовній практиці, оскільки саме він задає в державі правописний стандарт де-факто. Тому такий словник не може існувати більш ніж в одному варіанті. В його укладанні та створенні наступних видань мусить бути певна тяглість і неперервність. Тільки тоді він спроможний набути ознак, які символізують мовний порядок і лад у державі. Ось чому до його підготовки завжди залучаються фахівці найвищої кваліфікації, і директор Українського мовно-інформаційного фонду НАН України В.А. Широков запропонував академіку В.М. Русанівському, який на той час був головою академічної Правописної комісії і найавторитетнішим мовознавцем в Україні, очолити роботу над орфографічним словником. Але, на превеликий жаль, у січні 2007 року Віталія Макаровича Русанівського не стало, і В.А. Широков, як керівник програми «Словники України», запросив Віталія Григоровича Скляренка, нового голову Правописної комісії, стати науковим редактором цього словника. Адже орфографічний словник постійно розвивається, удосконалюється, і для забезпечення еволюції такого словника необхідно, щоб його науковим опрацюванням керував справді великий мовознавчий авторитет і знавець української мови. Таким був академік В.М. Русанівський. Таким зараз є академік В.Г. Скляренко.

Цю інформацію подано у передмовах до видань Орфографічного словника (варто тільки відкрити словник і прочитати, було б бажання!). Ми ж хочемо підкреслити і донести до читачів газети «День» те, чого немає у передмовах. Віталій Григорович Скляренко як науковий редактор зробив надзвичайно великий внесок у доопрацювання академічного орфографічного словника, виправлення помилок, внесення змін та доповнень до нього, забезпечення системності та послідовності словникового тексту. Саме він сформував колектив редакційної колегії словника, завдяки чому цей лексикон, за свідченням багатьох відомих мовознавців, зараз є найавторитетнішим словниковим виданням в Україні, його масиви використовуються при формуванні інших словників — об’єктів так званої вторинної лексикографії, у наукових дослідженнях тощо. Ми, укладачі словника, вважаємо для себе за честь працювати під керівництвом академіка В.Г.Скляренка.

І тут варто згадати, що директор Інституту мовознавства імені О. Потебні В. Г. Скляренко декілька років тому звернувся до Українського мовно-інформаційного фонду за допомогою сформувати останній — сьомий том Етимологічного словника, оскільки очолюваний Н. Клименко і Є. Карпіловською відділ структурно-математичної лінгвістики, який фактично існує в структурі Інституту мовознавства для виконання такого роду робіт, відмовився виконувати це завдання. За задумом авторів Етимологічного словника, сьомий том мав складати суцільний індекс слів за всіма мовами, про які згадується у попередніх томах із вказівкою точної локалізації цих слів у тексті словника. Враховуючи, що таких мов у словнику більше 250, а загальна кількість іншомовних слів, які формують багатомовний індекс, понад 150000 (!), зрозуміло, що цю роботу практично неможливо виконати вручну — для цього необхідні спеціальні математичні моделі словникових систем і створені на їх основі комп’ютерні лінгвістичні технології. І тоді, на прохання В.Г.Скляренка, цю роботу здійснив саме Український мовно-інформаційний фонд. Нашим Інститутом зроблено навіть більше: створено першу в світі віртуальну етимологічну лабораторію, до якої може бути забезпечений доступ усім етимологам світу. Таким чином Етимологічний словник української мови одержує можливість безперервного розвитку, а технологія розробки таких словників може бути перенесена й на інші мови. Не треба, мабуть, доводити, яке значення має такого роду праця для виходу української мови на світові обшири. У той же час Н.Клименко і Є.Карпіловська навіть не поцікавилися, на яких наукових та технологічних засадах нашій установі вдалося виконати таку складну працю.

Ми повністю підтримуємо колег з Інституту мовознавства імені О. Потебні — авторів статті «Про третій тип рейдерства», членів редколегії Етимологічного словника української мови Г. П. Півторака, О. Б. Ткаченка і Т. Б. Лукінову. Всі неупереджені науковці бачать, що Н. Ф. Клименко і Є. А. Карпіловська, відчуваючи слабкість своїх позицій, стали на шлях руйнації вітчизняної лінгвістичної науки.

Володимир Чумак, Ігор Шевченко, Лариса Шевченко, Галина Ярун, автори Українського орфографічного словника — співробітники Українського мовно-інформаційного фонду НАН України