Ще раз про улюблену пісню Григора Тютюнника

Відгук на статтю Анатолія ЧЕРНОВА «Він малює словами» до 80-річчя від дня народження Григора Тютюнника

Матеріал А. Чернова — цікавий, пізнавальний, хоч і відчувається, що автор особисто не був знайомий із Г. Тютюнником. Бо наприкінці статті Чернов пише: «А ще Григір Михайлович любив співати. Його улюбленою піснею була «Летіла зозуля». На потвердження цих слів автор статті наводить слова письменника і вченого Г. Штоня: «У його виконанні це був, кажуть, шедевр, який легко уявити кожному, хто чув грудну його вимову, оркестровану інтонаціями, щедро розкиданими в його ж оповіданнях».

Отже, й Григорій Штонь не чув співу Тютюнника. Інакше не писав би: «...це був, кажуть, шедевр...».

От і я, перепрошую, не знав, як Григір співав пісню «Летіла зозуля», бо дуже сумніваюся, чи він співав її взагалі. Адже улюбленою його піснею була — «Летить галка». Пам’ятаєте? «Летить галка через балку, літаючи кряче...» Григір Михайлович не раз говорив про це в товаристві (а мені, до речі, доводилося бувати в цьому товаристві).

Колись, ще в Союзі, я частенько їздив зі Львова, а згодом — і Хмельницького — до Києва. То на письменницькі засідання (якийсь час я очолював Хмельницьку обласну організацію СПУ), то на семінари, що відбувалися в столиці, а ще частіше — в Ірпені, в письменницькому Будинку творчості. Так було й у випадку, про який оце пишу. Звісно, то був семінар — не пригадати який. Проте до сьогодні пам’ятаю, як поверталися ми з Ірпеня до Києва в напівпорожній електричці. У вагоні — лише Григір Тютюнник, прозаїк Микола Стеблина та я. Через прохід, трохи ззаду, возсідає Олесь Бердник, заплющив очі, схилив сивочубу й срібнобороду голову на груди, він тоді уникав будь-яких компаній (хоча на тому семінарі, буквально годину тому, натхненно виступав із лекцією про індуських махатм, про йогів, які, за його словами, жили по 400—500 років кожний!). А Григір промовляв — у цю мить: «Ну що, хлопці, заспіваємо? Тихенько, на три голоси, почнімо з моєї улюбленої...». І починав:

Летить галка через балку,
Літаючи кряче.
Молода дівчинонька
Ходить гаєм, плаче.

Микола Стеблина веде тенорком, я беру другим голосом, себто баритоном, у Григора теж баритон, але він співає третім голосом, бо й партія його також третя, найнижча, найважча для виконання...

Олесь Бердник підводить буйночубу голову, прислухається. Либонь, забув у цю мить про індуських махатм та йогів. Либонь, пригадав, що він також українець...

Я міг би ще дещо розповісти про Григора, першого редактора моєї першої книжки в «Молоді», але до того — історія, а мені не хотілося б про це говорити, адже мова не про мене, а про улюблену пісню Григора (до речі, недовго Тютюнник вважався редактором моєї книжки, його тоді ж звільнили з видавництва «Молодь» за «укр. бурж. націоналізм», так що офіційно редактором вважався Іван Кирій).

Отже, з пісні почав — піснею й закінчу.

Коли я повернувся в Хмельницький, то ще під враженням нашого тріо розгорнув збірник українських народних пісень у обробці видатного українського баяніста Миколи Різоля на сторінці 31-й. Над назвою «Летить галка» зазначено моєю рукою: «Улюблена пісня Григора».

Для музикантів можу додати: ноти її написано в тональності мі-мінор.