Що б я хотів змінити в Україні?

Потрібно не плакати, а діяти

Економічна, політична, демографічна, соціальна, національна, кримінальна, культурна й ще штук п'ятнадцять ситуацій в Україні залишають бажати кращого. Чим же в такому випадку займаються народні обранці, «краще (на думку давніх), що має народ», наші вожді? Ввімкніть радіо під час трансляції засідання Верховної Ради, й ви почуєте нескінченний словесний понос на голови членів ворожих партій, у найкращому разі — нешкідливий, а загалом, плач з приводу «занедбаної неньки України», й майже ніяких реальних кроків до оздоровлення економіки.

Ми не претендуємо на професіоналізм, але й залишатися байдужими, особливо зараз, коли з'явилася така прекрасна можливість висловити свої думки, більше не можемо. Отже, на наш погляд, найголовніше, що треба змінити в Україні:

1. Нинішнє покоління політиків і економістів, загрузнувши в бюрократії й корупції, нездатне провести реформи. Тому до влади повинні прийти молоді, енергійні, не скуті стереотипами минулого політики. Україна дійсно потребує корінної адміністративної реформи, адже безпорадність нинішнього уряду на всіх його рівнях очевидна.

2. Україні необхідна також військова реформа: адже країна, в якій немає зайвих грошей, витрачає на військові потреби сотні мільйонів доларів щорічно. Та чи потрібні Україні такі Збройні сили? Ми вважаємо, що зберігши Прикордонні війська, посилене МВС і війська стратегічного призначення, Україна зможе скасувати інші роди військ без загрози для своїх рубежів. Тут закономірне запитання: як бути із звільненими військовослужбовцями? Для них урядом має бути забезпечено ефективну програму з перекваліфікації (як, наприклад, шведська програма «Умілі ручки» й багато інших). Кошти на проведення подібної програми можна отримати, продавши військову техніку (покупці знайдуться, адже зроблене в СРСР озброєння завжди було в ціні).

Призов також має бути скороченим. Відомо, що широко поширене хабарництво в призовних комісіях (багато хто з наших знайомих «відмазався» від армії саме таким чином), так чому б не прийняти цю обставину як неминуче зло й не легалізувати його? Нехай юнаки, які не бажають нести службу, виплачують державі за звільнення від військового обов'язку хоча б по $1000. Ці гроші могли б покривати частину витрат на утримання армії (серйозне полегшення для держбюджету).

3. Наступним кроком у проведенні реформ, на наш погляд, повинно стати полегшення виїзду за кордон — на заробітки. Держава могла б узяти на себе оформлення контрактів із роботодавцями (а такі обов'язково знайдуться: в країнах Західної Європи існує потреба в дешевій робочій силі), утримуючи за це частку зарплати українських остарбайтерів. Природно, подібні заходи повинні бути тимчасовими, адже після відносної стабілізації економіки країни цю програму можна згорнути. Туреччина й Алжир вже мають позитивний досвід у проведенні такої політики.

4. Однією з найбідніших верств населення зараз є пенсіонери. Істотно поліпшити рівень життя людей пенсійного віку, економічно їх активізувати, а також підтримати багатостраждального вітчизняного підприємця можна, запровадивши в Україні систему пенсійного забезпечення, подібну тій, що прийнята у Швеції. Її суть полягає в тому, що, працюючи, громадянин вкладає свої гроші в яке-небудь підприємство, яке при досягненні інвестором пенсійного віку, зобов'язується виплачувати йому пенсію. Якщо підприємство прогорає, його вкладники отримують певну мінімальну пенсію від держави. Роль Пенсійного фонду полягає в тому, щоб підказати громадянам, куди вигідніше і надійніше інвестувати свої кошти.

Звичайно, ці реформи не вирішать всіх проблем, що постали перед Україною, але один маленький крок на шляху до розвиненої демократичної держави буде зроблено.

Дмитро ЖМУЦЬКИЙ (16 років), Максим МІРЕЄВ (15 років), 10 клас Танковської республіканської школи-інтернату для обдарованих дітей, АР Крим

Осінь у наших душах

Ще сім років тому нас називали «малоросами». Нам дозволялося робити тільки те, що скаже «старший брат». Світ же сприймав нас як невід'ємну частину великої комуністичної системи. Понад сімдесят років нищилися наші етнічні корені: нав'язувалася нова культура, створена за кілька годин робочого дня у затишній державній конторі, нас примушували говорити «мовою «Інтернаціоналу».

...Сім років... Багато це чи ні, але саме стільки існує наша держава. Чи змінилося щось за цей час?

Півроку тому я вирішила проїхатись вулицями осіннього міста. І, оскільки перешкод для реалізації задуму не було, мандрівка відбулася.

Подорожувати довелось у державному автобусі. З кожною зупинкою в салоні ставало все тісніше й тісніше. Проте перші п'ять хвилин їзди в автобусі панувала тиша.

Кожен із пасажирів думав про своє. Але не важко було помітити, що майже всі обличчя прикуті до вікон. Хтось пильно вдивлявся у ніщо, а хтось, можливо, милувався красою «Міс сезону». Тиша, що панувала в салоні автобуса, з появою кондуктора урвалася:

– ...Дайте пройти... Пасажири! Передня площадочка, оплачуємо проєзд! Мужчіна, що там у вас? Давайте оплачуйте... А мєлочі не найдеться? Возьміть здачу... Дальше, пасажири! Середня площадочка! Хто ще не оплатив проєзд?

Тираду кондуктора перервав незадоволений дівочий голос:

– Тоже мені, «дюймовочка»... Розкричалась тут, як... (До подружки) Да,... то на чом я остановилась? Корочє, тягаво було. Хотя понапивались всі до чортіків... А Льоха (це той, що постоянно ходить в подертих джинсах і пом'ятій рубашці в клєточку)... Автобус зупинився, відчинилися двері й голос почав віддалятись.

.... Далі драма розвивалась у середині салону:

– Ото лобуряки ростуть! Ото–то бандітів воспітують! Щоб то старій бабі місця не дали! Ото–то дожилася... Правду люди кажуть: скоро буде кінець світу...

– Та сідайте вже, бабцю, сідайте! Сідайте і не давіть на мозгі...

Потім сині джинси встали, щось незадоволено фиркнули і почали пробиратись до виходу.

Мандрівна епопея завершувалась. У салоні не було ні кондуктора–«дюймовочки», ні синіх джинсів, ні бабці, що «капала на мозгі». Як протягом перших п'яти хвилин їзди, в автобусі панувала тиша. Тільки не було прикутих до вікон німих поглядів.

Там, за автобусним склом, була осінь. Нею ніхто не милувався, не захоплювався. Автобус спорожнів.

... Минуло ще днів сорок – і осінь розтала у просторі часу. Ще дев'яносто днів – і ми зустріли весну. Що ж, у природі пори року змінюються досить швидко. Але значно повільніше змінюються наші погляди на світ і життя. Це означає, що осінь надовго оселилася в наших душах.

Мирослава КОСАРЕВА, Рівне

Незважаючи на те, що, як було оголошено, наш дитячий конкурс завершився 1 травня, листи юних читачів продовжують надходити до редакції. А тому, безумовно, ми будемо публікувати найкращі з них на сторінках «Пошти «Дня», враховуючи такий великий інтерес читачів до конкурсу. А 2 червня (на жаль, 1 червня, у Міжнародний день захисту дітей, газета не вийде, оскільки напередодні — вихідний) на 8-й стор. ми ознайомимо вас з іменами авторів найкращих із вже надрукованих творів. Переможцям конкурсу «Що б я хотів би змінити в Україні?» буде присвячено спеціальний випуск «Пошти «Дня» наступної суботи, 5 червня.