ЩО ХОРОШОГО? ЩО ПОГАНОГО?

Чим ближче до виборів, тим активнішими стають політики та політичні процеси. Тим активніші й українці, яких та ж політика (як на вищих рівнях, так і на місцевих) змушує говорити своє «за» чи «проти». Тому сьогодні майже всі події, що відбуваються в Україні та за її межами, так чи інакше пов’язують із політичними інтересами та виборчими перегонами. От, наприклад, що може бути спільного між Україною та Палестиною? Свою відповідь на це та інші запитання дають експерти «Дня» у рубриці «Що хорошого? Що поганого?».

Роберт ХОРОЛЬСЬКИЙ , доцент кафедри міжнародного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого:

— Подією стала перемога ХАМАСу на парламентських виборах у Палестинській Автономії. Більшість палестинців вирішила, що це добре. У світі ж думають, що влада терористів — це погано. Напросилися паралелі з українською виборчою кампанією. У партійних списках повно фігурантів кримінальних справ і картотек Інтерполу. У перегонах бере участь політична організація із ксенофобними програмними гаслами. Лідирує політична сила, відповідальність за масштабні виборчі фальсифікації якої доведено в судовому порядку. У телевізорах ці «інформаційні приводи» й коментарі політиків, титрованих як «політологи», «експерти» й «журналісти», неупередженими інтонаціями врівноважено нанизуються на нескінченний клубок подій.

Палестинську й українську нації єднає патологічна нездатність віднайти моральні цінності у політиків, а відтак ідентифікувати їхні відмінності. Єднає участь у виборах віртуальних персонажів. Єднає глибоке переконання, що всі вони однакові. Що просто так сталося: комусь випало закликати на Майдан, комусь у Сєверодонецьк, комусь вчиняти теракти, комусь їх засуджувати й використовувати. А дезорієнтація суспільства в моральних орієнтирах унеможливлює відповідь на питання «Що таке добре й що таке — погано?». Таке суспільство приречене в оцінці подій покладатися на статистику.

Ігор ТОДОРОВ , доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Донецького національного університету, заступник директора Науково-інформаційного центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці:

— Протягом усього тижня тривало системне загострення відносин із Росією. На жаль, це абсолютно природно, бо північний сусід і на п’ятнадцятому році незалежності не сприймає нашу державу. Але то — його проблема. Набагато більше турбувало те, що наші співвітчизники й досі не набувають української ідентичності (особливо — у нашому регіоні), знаходяться в російському інформаційному просторі, який має відвертий антиукраїнський характер. Цим намагаються скористатися антидержавницькі сили у передвиборчій боротьбі. Але не все так погано. Під час минулої екзаменаційної сесії вже всі студенти складали мені іспити виключно українською. У нашому університеті починає розгортати діяльність Центр міжнародної безпеки і євроатлантичної співпраці. Скоро відбудеться його офіційна презентація. Ми сподіваємося, що він буде сприяти поширенню правдивої інформації щодо Організації північно-атлантичного договору й втіленню державної політики, спрямованої на набуття повноправного членства в НАТО. У цьому контексті поганою новиною була інформація про отримання легітимності груп для збору підписів на користь антинатівського референдуму. Абсолютно згодний із паном Борисом Тарасюком про недоречність проведення референдуму в цьому році. В одному з видань автор, посилаючись на постійного представника України в ЄС Романа Шпека, підкреслив, що Україна не може залишатися незалежною, суверенною країною з ринковою економікою за межами Європейського Союзу. До цього варто додати, що й за межами Північно-атлантичного Альянсу теж! Більш того, вступ до НАТО є більш реальним. Україна має повторити шлях Польщі, Угорщини та Чеської Республіки: спочатку Альянс, а потім Європейська Унія. Втім, зараз посилюється стурбованість: березневі вибори стануть уже черговим геополітичним іспитом, який ми маємо скласти, аби зберегти нашу державу й демократію!

Ольга МІРОШНИК , президент Фонду місцевої демократії (Харків):

— На цьому тижні проходила бюджетна сесія Харківської обласної ради. Я особисто дуже задоволена результатом роботи депутатів. Адже згідно прийнятому бюджету на 2006 рік, фінансове забезпечення на одного жителя області збільшиться в середньому на 40%. А ще середня заробітна плата збільшиться до 900 гривень, збільшилися й витрати на соціальні потреби.

А взагалі на цьому тижні я ще раз була задоволена харків’янами: чотири групи фахівці-комунальників та вчених поїхали до Алчевська рятувати місто від холоднечі. Ми вами пишаємося!

А ось сесія міської ради не порадувала. Дуже нагадувала сесію Верховної — поведінкою, непарламентською етикою (точніше відсутністю такої), порушенням регламенту, «перебіганням» із однієї фракції в іншу. «Регіони України» очолив Генадій Кернеc і зразу ж знайшов собі «мішень» — нинішнього мера Володимира Шумілкіна. Його постійні напади на нинішню владу заважали роботі. В результаті депутати так і не змогли проголосувати за надання землі під будівництво житла. Не вистачило кворуму. Що ж, усе зрозуміло: на порозі нові вибори й нові рішення.

Василь ПОПКОВ , професор, політолог (Одеса):

— Мене дуже непокоїть результат дискусії навколо політичної реформи. Хотілося б, щоб політична реформа відбулася в повному обсязі. Оскільки це дає хоч якусь гарантію та якийсь шанс на те, що ми все-таки будемо вільним суспільством. Тому, як мені здається, в цьому питанні Президенту важливо не просто проявити політичну волю. Оскільки йдеться вже про таке собі політичне благородство. І було б дуже чудово, як у політичному, так і в етичному сенсі, якби справді все, що обіцяли, було реалізоване. А не виявилося спущеним на гальмах і знову ставало заручником референдумів тощо. Гадаю, цей момент тепер є дуже важливим. Важливим ще й тому, що ступінь порядності стосовно цієї проблеми визначатиме й ступінь політичного авторитету тієї або іншої суспільно-політичної сили в Україні.

Інший дуже важливий і цікавий для нас момент, на який хотілося би звернути увагу, — це те, що ми спільно з Радою миру, Вільною вольдорською школою, кількома провідними вченими, філософами України ініціюємо проведення в травні цього року в Одесі міжнародної конференції під назвою «Свобода як глобальна проблема XXI століття». Імовірно, до цього часу вже вщухнуть політичні пристрасті та якось складеться політична конфігурація в Україні. Думаю, що в рамках цієї нової політичної конфігурації не тільки тема політичної свободи, а й тема свободи етичної, філософської не втратить свого значення і прозвучить у новому вимірі. Тому вважаю, що до цієї проблеми треба залучати насамперед незаангажовану інтелігенцію, а не професійних політиків, у яких уже давно існують стереотипні підходи до цієї теми. І мені особливо приємно, що в Україні існує така газета, як «День», яка не обмежує себе вузькополітичними розбірками, а підіймається вище і справді ставить серйозні та життєві проблеми.