Що краще за всі театральні постановки?
Без сумніву, тиждень, що минає, не залишився поза увагою кореспондентів «Дня». Адже політичне життя просто-таки вирувало і привертало до себе увагу. Саме про політику та дещо інше читайте далі у нашій постійній рубриці «ЩО ХОРОШОГО? ЩО ПОГАНОГО?»
Тамара ТРАЦЕВИЧ, голова ради Центру прав людини «Древо життя», голова комісії з європейської та євроатлантичної інтеграції Громадської ради при ХОДА, член кординаційної ради Громадської ліги Україна—НАТО:
— Добре, що становлення громадянського суспільства таки відбувається. Коли раніше ви бачили, аби рішення мера піддавалося громадянському тиску? Я живу давно, але щось такого не пригадаю. Сьогодні ж «сніжка», що влучила в київські комунальні тарифи, вже перетворилася на кулю: в Харкові цю кулю ліплять майже всі — і громадська рада, і антимонопольний комітет, і спеціально створена комісія, і ініціативна група тиску, яка ініціює проведення референдуму щодо недовіри меру, і держадміністрація, яка, є в області представником Президента, гаранта дотримання наших прав. У результаті — звернення губернатора (так звати цю посаду звичніше) до прокурора щодо законності тарифів, призначених новоствореним міськрадою (органом місцевого самоврядування!) монополістом — «Житлокомсервісом». І сьогодні ми дізналися, що прокуратура не тільки підтвердила незаконність їхнiх дій, а й опротестувала дії щодо спонукання харків’ян на укладання публічної угоди (є така форма) з «Жилкомсервісом», опублікувавши її в газеті. Підозрювати, що «Жилкомсервіс», а разом з ним і його хрещені батьки, не були свідомими, що читають цю газету далеко не всі харків’яни, гадаю, не доводиться. Інакше, як спроба ошукати нас, назвати ці дії важко. Невідомо, про що думає міський голова, який виграв своє крісло у попереднього мера тільки через те, що той чесно повідомив, що підвищення тарифів десь уполовину — невідворотнє, якщо ми взагалі не хочемо втратити комунальну сферу. Невже не розуміє, що часи передвиборчої брехні (в тому числі і внаслідок некомпетентності), коли, агітуючи за себе, можна казати, що знаєш шляхи не тільки підвищення, а навіть зниження тарифів, а після обрання посісти чи не перше місце в Україні за їх підвищенням, — минають? Попередження — сніжна баба, що складається з куль, які поки що не стріляють.
І ще одне свідчення, що ми на шляху до демократії, до громадянського суспільства, до консолідації. Сьогодні начальник управління держадміністрації сусідської Полтавської області Олег Пустовгар на прохання громадської організації (!!!) Центру прав людини «Древо життя» ділився досвідом зі своїми колегами з Харкова. І реалізуючи мрії про соціальне партнерство, до організації семінару активно долучилося і ГУ ЗЕЗ і євроінтеграції Харківської облдержадмінстрації. Більше того, навіть заступник губернатора пан Третецький не просто привітав та й пішов, як це робиться зазвичай, а працював разом iз нами майже весь час. А погане, і дуже погане те, що Президент знов, під тиском опонуючої політичної сили, «здає» тих, хто досі представляє нашу гордість — В’ячеслава Чорновола. Як і у випадку з паном Тарасюком, Третецький, голова осередку Української народної партії, що вів найважчий відтинок роботи — соціальну сферу, — за погодженням подав у відставку.
Володимир ЩЕЛКУНОВ, президент Українського національного комітету Міжнародної торговельної палати:
— Слід виділити, що цього тижня успішно стартувала наша програма «Схід — Захід. Об’єднаймо Україну». Львівські бізнесмени приїхали в Донецьк на чолі з заступником губернатора, начальником управління промислових інвестицій Львівської облдержадміністрації та багато інших гостей. Що здивувало — позапланово приїхали ще й представники інших західних областей, для того, щоб налагодити бізнесові стосунки. Більш ніж 70 компаній приїхало до Донецька. Вони відвідали підприємства донецької області та окремих її регіонів. Були проведені корпораційні зустрічі з різних напрямів: транспорт, металургія, сфера обслуговування тощо. У процесі були прийняті домовленості та підписано ряд протоколів, домовилися про відкриття відділень ряду львівських підприємств у Донецькій області та про поставку продукції. Дуже приємно, що — так би мовити — перший млинець не пішов нанівець, а ефект був просто дивовижним. У роботі форуму брали участь народні депутати України. Така співпраця зайвий раз доводить, що Україна — єдине ціле. Проведення наступної зустрічі планується в Луганську iз Закарпатською областю. Що дуже порадувало? Те, що цю подію висвітлило 140 засобів масової інформації. Такого ще не було. Ще позитивним було те, що внутрішній валовий продукт, станом на 1 січня цього року, збiльшився на 9,3% (порівняно з аналогічним періодом 2006 року ). І є тенденція до його подальшого підвищення.
Негативні моменти, які варті уваги, це, по-перше, продовження постійних заяв iз приводу легітимності прийнятих рішень, постанов, указів тощо. Це вже стало лейтмотивом нашої організаційно-політичного та економічного життя протягом останнього періоду. Я сподіваюся, що найближчим часом ряд питань буде знято і вже відбуватиметься якась системна робота, бо це стає ненормальним явищем. По-друге, це те, що українці вимирають. За даними Держкомстату станом на 1 січня 2007 року численність населення України складає 46 мільйонів 646 тис осіб у порівнянні з минулим роком (46 мільйонів 929 тис 500 осіб). Як бачимо, народженість не перевищує смертність. Це погано і потрібно привертати на такі речі увагу.
Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог:
— Я виїжджаю відпочивати в Шарм-ель-Шейх — це добре, мені подобається, я цілий місяць перебував під враженням того, як буду відпочивати на морі. А з поганого: наші політики виглядають набагато гірше, ніж журналісти, політологи й загалом український народ. Вони ще раз підтвердили, що поводяться набагато простіше, ніж можна було навіть передбачати. Не підліше, не гірше, а саме простіше. Усе, за що беруться наші високі політики в стінах Секретаріату Президента, Верховної Ради, Кабміну, все здається настільки примітивним, простим, що страшно стає за країну. Також народ не помітив різкого підвищення валового внутрішнього продукту й високих відсотків, які в інших країнах — з правильно організованою економікою — неодмінно відбиваються на рівні життя країни. Якби в Америці було 16,8% зростання економіки, як говорять наші міністри-економісти, то це вмить відбилося б на показниках життя кожного американця. Парадокс України в тому, що навпаки — погіршується життя рядового українця. Це дивує. Я вважаю, немає економічної теорії, яка б пояснила, чому міністри говорять про божевільні економічні успіхи, а населенню живеться все гірше й гірше. З приводу культурних заходів, можу сказати, що як політолог, я на них не буваю й в основному займаюся щоденним життям моїх підопічних — політиків. Це краще за всілякі драми, фільми, театральні постановки.
Дмитро СТУС, головний редактор літературно-критичного журналу «Київська Русь»:
— Насправді останнім часом усе, що в мене відбувалося — це війна за продовження життя журналу «Київська Русь» з більш-менш перемінним успіхом. Загальна складна ситуація в нашій країні відбивається на всьому. Дедалі більша байдужість держави із правильними гаслами до культури призводить до того, що досить складно хоч щось робити. Позитивне — це те, що редакція журналу домовилася з банком «Порто-Франко», який закупить сто комплектів журналу для одеських бібліотек. Я гадаю, в цьому є певна перспектива, це якась спроба створити гуманітарний імідж нашим банкам. Зараз я у Кам’янці-Подільському, дивлюся на цю велич, про яку, як і в багатьох наших містах, мало хто знає. Щось доглянуте, щось не доглянуте, але тут якісь світлі люди, світлі студенти, світлий ректор (зараз знаходжуся в місцевому університеті). Усе-таки життя всупереч усьому триває і, зрештою, це бажання жити і творити всупереч — це, мабуть, єдиний привід для нашого державного, національного, людського і всякого іншого оптимізму.
Ще цього тижня був грип, який «звалив» половину моєї редакції. Ще шукаю варіанти альтернативного видання творів Василя Стуса. Вони мали вийти в рамках програми «Українська книга», але фактично (я не знаю, з яких причин, можу здогадуватися, але не можу формулювати це публічно) ця програма виявилася не профінансованою, незважаючи на гарантії усіх цих прем’єрів, різних керівників Держкомтелерадіо. Хоча я внутрішньо до цього готовий, але все ж прикро, що гарантії, дані державою, в нашій країні нічого не варті. Це вже звичка, це вже традиція. Може, не найкраща, але... За політичними перипетіями я не стежу, бо за великим рахунком мені байдуже, хто перемагає, хто не перемагає, а своїх політичних сил я не маю.
