Що значить «володіти» мовою?
Прочитав пропозицію Владислава Комова («День», №2 від 5.01.2002) і цілком приєднуюсь до його думки й усього пафосу допису. Відчуття якоїсь незрозумілої, може, нерозумної або нечесної гри стосовно Всеукраїнського перепису 2001 року незалежно склалося і в мене.
До нас приходив переписувач. Мене не було вдома, то він зробив записи про мене зі слів дружини. Вона забула сказати, що я непогано даю собі раду з польською мовою. Дивно, що записи робилися ним у записничок, щоб потім (у сприятливих умовах?) заповнити бланки. Нема підстав підозрювати когось у злих намірах, але, відтак, робилося все, щоб їх можна було здійснити!
Мій колега зі сміхом оповідав подібне ж. Завітала якась пані, котрій, певно, незатишно «на заслуженому відпочинку», то вирішила зміцнити свій матеріальний стан. Попутно вона несла якісь пакети з оселедцями, авоськи з овочами, а крім того, купу папок, папірців, блокнотів. Щось із півгодини розпитувала і записувала, розсовуючи папірці по тих торбах.
Можливо, за цих умов ми й матимемо більш-менш вірогідні дані про кількість (хіба трапляться нові Чичикови?) людей, їхні вік, стать. Що ж до мови, то тут облудність, туманність питань поєднувалась із практичною неможливістю достовірно на них відповісти.
Пам’ятаєте референдуми 1991 року? Весною, відповівши на якісь ієзуїтсько-візантійські запитання, населення ніби висловилося за подальше життя в Союзі. Ну, а 1 грудня на пряме й зрозуміле запитання майже 92% української людності чітко заявило, що воліє незалежності!
Про що прагнули довідатися зараз якісь державці мудрагелі? Адже самі поняття, якими вони оперували, не визначені до ладу наукою. Що таке «рідна мова»? Що значить «володіти» тією чи іншою мовою? Я, приміром, сприймаю на слух польську (але можу й порозумітися), словацьку, білоруську, чеську мови, але цими трьома говорити й писати не можу. То це що — напівволодіння?
Ну, а якась баба Мотря, що все життя послуговується суржиком і прищеплює його нащадкам, напевно, вважає, що володіє, і притому вільно й досконало, українською мовою!
Загалом, мовні процеси мали б досліджувати фахівці з соціолінгвістики на репрезентативних вибірках носіїв мови чи просто громадян. А самооцінки в цій царині не більш ефективні, ніж самолікування серйозних хвороб.
Слід зважити також, що «мовне питання» вже котрий рік використовується недоброзичливцями з метою скомпрометувати, принизити в очах світової громадськості нашу країну. Оті закиди різних градоначальників та народних обранців щодо «бешенной украинизации», «преследования русского языка» не лише безчесні, брехливі, але і провокаційні. Дивно, але наша влада, а більше «демократи», реагують на це, як бички на червоні ганчірки! Чого вони так переймаються побрехеньками пройдисвітів?
Та давно варто плюнути на все це й, тим паче, не намагатися щось доводити шляхом сумнівних процедур переписів.
Он країни Балтії, де ведеться тверда мовна політика, перед слов’янами, що там мешкають, питання оволодіння державними мовами поставили руба. Ну й що? Гомоніли, репетували, зверталися... Але ніхто не повернувся на «історичну батьківщину». У Балтії ж бо життєвий рівень разів у 10 вищий, і нікого, власне, з мовою не силують. Але дотримуються вимоги, що державний службовець має володіти державною мовою. Логічно, бо інакше буде «рейвах» і рівень життя як в Україні!
Тож підтримую думку Владислава Комова і вважаю, що даними перепису з мовних питань слід знехтувати. Тим більше, що для економічного планування вони у всіх випадках нічого не дають.
