Смертна кара: виклик Господові?..
...До такого екстремального регулятора балансу між законом і його порушенням, як смертна кара, суспільство має дорости. Можна лише уявити, скільки смертних вироків оголосили б українські «незалежні» суди, якби мали в своєму каральному арсеналі такий засіб «встановлення справедливості». Ми — суспільство, яке у своїй дивовижно-печерній правовій неосвіченості давно вже збайдужіло до того, наскільки щільно лежить пов’язка на очах безсторонньої (нібито!) Феміди, яке давно змирилося з практикою підміни закону чинником котроїсь ситуативної (найчастіше в наших умовах — політичної, та й будь-якої іншої) доцільності. Ми не маємо досвіду життя в умовах справжньої демократії, верховенства права над законом. У нас давно атрофоване почуття віри в непохитну обєктивність правоохоронства й судочинства, покликаних забезпечувати торжество правди і справедливості, і ми й не прагнемо реанімувати чи прищепити найширшій громаді це втрачене почуття. У цьому насамперед не зацікавлена державна влада, перед якою народ завжди опинявся в програшному становищі, бо так складалося віками і століттями. Ми — суспільство, приречене ще тривалий час долати цей дисбаланс між непорушним «верховенством» будь-якої чергової влади над народом і конституційно-паперовим правом народу як єдиного — на словах — джерела цієї влади. У нас між словом і ділом — неподоланна прірва, придатна хіба що для безкінечно довгого складування жертв вітчизняного «правосуддя», в разі, якби йому було повернуто право виголошувати смертні вироки.
І все ж не йде з думки один з найвидатніших творів світової літератури — роман Т.Драйзера «Американська трагедія». У фінальних його розділах і сценах розлито стільки співчуття — авторського, читацького, з боку майже всіх героїв твору, — до підсудного Клайда, винного у смерті молодої дівчини, що сама ідея невідворотного найтяжчого покарання здається протипрородною, антигуманною. Письменник робить психологічно-точний розтин проблеми злочину й кари, і хоч як майстерно, по-художницькому геніально закликає нас до неприйняття думки про можливу страту Клайда, проте все одно виводить напружену до крайньої межі сюжетно-ідейну лінію на єдино можливу розв’язку: на Клайда чекає електричний стілець. За все у цьому світі треба платити, за все відповідати. Без цього підвалини світу зруйнуються й сам він завалиться, як зогнила хижа.
Невже людство встигло так різко змінитися від часу написання «Американської трагедії»?..
