Спогад про вчителя

Мені дуже подобається переглядати старі світлини чи поштівки — за їх допомогою ми можемо пізнавати історію рідного краю, згадувати про рідних, друзів, знайомих, яких, на жаль, уже немає з нами... Проте, як писав лауреат Нобелівської премії Моріс Метерлінк, люди, які відійшли у вічність, живуть у країні спогадів і залишаються живими доти, поки ми згадуємо про них.

Така нагода трапилася два роки тому назад, коли до музею завітав знаний у місті педагог і краєзнавець світлої пам’яті Павло Григорович Смикалюк (1945—2015 рр.). Він приніс із собою 14 поштівок. Павло Григорович врятував ці речі, бо сусід мав намір викинути їх на смітник. Усі ці поштівки датуються початком ХХ століття — їм понад 100 років. На багатьох із них згадується прізвище Миколи Звойницького. Ким же був цей чоловік?

Спогадами поділилася племінниця археолога Олександра Цинкаловського Наталія Грабарчук. «Микола Звойницький був справжнім патріотом України, — розповідає Наталія Назарівна, — такої щирої, порядної, доброї людини вже не зустріти у наш меркантильний час. Пан Звойницький був справжнім інтелігентом, талановитою людиною, готовою завжди прийти на допомогу. Він був здібним учителем, мав дар від Бога. Брав активну участь у постановці п’єс при володимирській «Просвіті» в 20—40-х роках ХХ століття, грав комедійні ролі (зокрема, Стецька).

«Пригадую, — продовжує Наталія Назарівна, — як мене, восьмирічну дівчинку, тато привів за руку до володимирської «Просвіти», яка знаходилася на Ковельській вулиці. Це було в роки німецької окупації, важка матеріальна скрута. Приміщення «Просвіти» не опалювалося. Однак ми, діти, цього не помічали. Ми  були захоплені тим, що могли проявити свої таланти в аматорському гуртку художньої самодіяльності. Наші виступи приурочувалися релігійним святам, ювілейним датам, нашим батькам і урочистим заходам, які проводилися при міській управі».

Микола Звойницький був активним учасником просвітянського руху Володимира. Високий, худорлявий, інтелігентність ніби була написана на його обличчі. Пан Звойницький перебував у Німеччині, де переймав педагогічний досвід. Володимирські діти любили доброго, мудрого вчителя.

1944 року, коли радянська влада вдруге прийшла на Волинь, розпочалися репресії. Люди боялися навіть вітатися з колишніми знайомими. Жорстка машина сталінських репресій зачепила і Миколу Звойницького. Його відправили до Харківської пересильної в’язниці. Разом з ним там сидів багаторічний політв’язень із села Лудина Степан Куцай, автор книжок «Німеччина очима остарбайтера» і «3688 діб у сталінсько-беріївських таборах». Звойницький, уже літній чоловік, помирав у нього на руках, його останніми словами були: «Юначе! Якщо Бог збереже вас і ви повернетеся на Волинь, то передайте моїй донечці Галі, що я загинув тут. А вона нехай тікає з України...»

Донька вчителя — Галина — переїхала до Києва, рятуючи своє життя.

Я оглядаю поштівки, уявляю, як колись їх торкалися руки мудрого вчителя. Одну з них датовано 12 квітня 1922 року, адресат іменується високошанованим паном, управителем української міської школи у Володимирі. На цій поштівці — вітання Звойницькому від Савини Сидорович, яка 1916 року була директоркою української чотирикласної школи імені Тараса Шевченка, що відкрили у Володимирі-Волинському українські Січові Стрільці.

На іншій поштівці, датованій 29 квітня 1931 року, Миколу Звойницького вітають з Великоднем. Ще на одній поштівці, датованій 20 грудня 1914 року, зображено гарну дівчину з ялинковою гілкою в руках. А ось новорічна картка, на якій намальовано святого Миколая, що везе подарунки дітям (на штемпелі напис пошти ще часів Російської імперії! — 31 грудня 1910 року). У вітальному тексті згадуються Іван, Кастилія, Карл, Маня Зарембінські, які проживали у містечку Маціїв (тепер — смт Луків) Волинської губернії. Тексти — рукописні, зроблені чорним чорнилом, російською, польською мовою. На інших листівках послання Зарембінським адресуються у колонію Маркелівка (нині — село Володимир-Волинського району), на одній з поштівок згадується село Роднікі Костромської губернії (Росія).

Про те, що Микола Модестович Звойницький був поважною людиною у Володимирі-Волинському, свідчить копія документа, написаного українською і німецькою мовами 22 квітня 1942 року — на ньому він підписався як Шкільний інспектор міста Володимира періоду нацистської окупації (напевно, з приходом радянської влади у 1944 році це і стало підставою для його ув’язнення). Згаданий документ нам приніс Павло Смикалюк, оскільки він належав його тітці Надії Смикалюк, яку пан Звойницький призначив вчителем початкової школи №1 у Володимирі-Волинському.

1916 року Надія Смикалюк вчителювала в українській школі імені Тараса Шевченка, відкритій у Володимирі Січовими Стрільцями. Взагалі Смикалюки — учительська родина, вчительками була і мама, і тітка, і батько Павла Григоровича. Зрештою, і він сам був випускником Львівського університету, викладав англійську і німецьку мови у школах району і Володимир-Волинському педколеджі. Крім того цікавився краєзнавством, радіоаматорством, тому часто спілкувався з співробітниками Володимир-Волинського історичного музею.

На інших поштівках, часів Російської імперії, Другої Речі Посполитої, зображено колядників, сценки з українського народного та дворянського життя. Коли дивишся на ці артефакти, то уява малює життя людей в ті часи, адже крім загальноприйнятих вітань у текстах йдеться про життєві справи, стосунки між людьми, які жили 110 років тому. Немає вже тих людей, але читаючи ці документи, ми реконструюємо події, які відбувалися понад століття тому.

Від цих раритетів відчувається дух старовини, аура добра, людяності, високої моральності, властивих їх колишньому власнику — вчителю Миколі Звойницькому, який залишив добру згадку про себе у серцях людей, які його знали.