Сповідь гіда-перекладача
Це — професія, про яку мало що відомо, про неї майже нічого не написано, більше того, професії гіда-перекладача просто не існує, а нас лише в Києві було близько 200 чоловік. Раніше мало хто знав, що таке «Інтурист». Коли 1966 року я потрапила туди, і на запитання: «Де ти працюєш?», відповідала: «В «Інтуристі», то у відповідь чула: «А, це в ресторані». Багато хто тоді асоціював цю назву в Києві тільки з рестораном, який розміщався на першому поверсі нашої будівлі, — на вул. Леніна, 26 (тепер це вулиця імені Б. Хмельницького).
Взагалі-то «Інтурист» був створений давно, ще 1929 року. Але до війни не було масових заїздів туристів, відповідно, після війни країні було не до туризму, а ось вже в 60-ті роки почали з’являтися подорожуючі, пізніше, в 80-ті роки, близько півмільйона туристів приїжджали до Києва.
Звісно, з роками «Інтурист» зайняв відповідне місце в структурі держустанов. Це була школа, яка готувала прекрасні кадри гідів-перекладачів, що працювали з іноземними туристами в нашій країні й інколи — з радянськими туристами за кордоном. Після здобуття Україною незалежності багатьох наших перекладачів запросили працювати в МЗС, в посольства деяких держав, спільні підприємства, немало фахівців працюють там і зараз.
У одному з сусідніх будинків живе колишня співпрацівниця Музею «Софія Київська»; як і я, вона вже на пенсії. Ми спілкувалися з нею завжди, коли приходили реєструвати групи туристів перед відвідинами «Софії». Одного дня, зустрівши мене, а пізніше — випадково й групу колег, які були в мене в гостях, вона сказала: «Як же приємно дивитися на вас і зараз. Із вами відходить ціла культура гідів-перекладачів «Інтуриста». Для мене ви завжди були на особливій висоті з того моменту, коли ви входили, — як ви спілкувалися, як працювали, як були одягнені та як прекрасно завжди виглядали...»
І тут мені хочеться сказати, що поштовхом для цієї статті була одна з передач на українському радіо. Напередодні Євро-2012 йшлося про проблеми туризму, однією з головних проблем виявилася проблема немолодих гідів! Немає молодих гідів! А звідки їм взятися, якщо розвалили таку організацію, як «Інтурист». Торговельну марку «Інтурист» Росія залишила собі, а в нас від усього залишилися лише «ріжки та ніжки». Так, у нас є турфірми, лише в Києві їх сотні, але немає жодної такої потужної, яким був «Інтурист» зі своєю матеріальною базою, тобто зі своїми готелями, автопарком, кемпінгом і з таким же авторитетом.
Зараз існують тільки одні курси, які готують молодих гідів. Дякувати Богу, там викладають гіди-перекладачі, що пропрацювали в «Інтуристі» багато років, мають колосальний досвід роботи з іноземцями, але ще 10—15 років — і вони зійдуть зі сцени... Ось уже багато років, хоч вони всі на пенсії, туризм тримається на цих гідах, за винятком декількох молодих, підготовлених саме на цих курсах. Але на таких курсах неможливо підготувати хорошого, обізнаного гіда протягом трьох місяців, адже це була наша постійна робота, взимку ми вчилися, а працювали в усі інші сезони. А що ж робити молодим гідам-перекладачам? Їм теж потрібна постійна робота, їм потрібний трудовий стаж, їм потрібно заробляти гроші цілий рік. Хто ж із молодих може сидіти вдома й чекати «коло моря погоди»?
На жаль, зараз у нас немає ні асоціації гідів-перекладачів, ні об’єднання, жодної організації, яка хоч якось за структурою нагадувала б «Інтурист». Необхідно підтримувати, навіть захищати гідів, не дозволяти туристичним фірмам, які жадають максимального прибутку, принижувати досвідчених гідів непристойно малою оплатою їхньої праці. Хоча деякі змушені йти і на таку зарплату, оскільки вижити на пенсію в 900—1000 грн неможливо. Адже «Інтурист» був держустановою, а коли прийшов час нового пенсійного закону, то нам нараховували звичайні пенсії, а не як службовцям держустанов.
А якщо вже говорити про проблеми туризму, то нині вони одні й ті ж із року в рік. І не один раз наші гіди-перекладачі доводили їх до відома турфірм, з якими працюють, але ніхто нічого не робить. Ось одна з найважливіших проблем: паркування для туристичних автобусів. Водіям ніде припаркувати автобуси — всі місця зайняті приватними автомобілями. Не менш важлива проблема — заборона проїзду по деяких центральних вулицях Києва. Хіба можна порівняти автобус із іноземцями, які заплатили великі гроші за поїздку в нашу країну, та вантажівку чи величезний трак?! А заборонний знак один для всіх. А чому не можна? Тролейбусу, міському автобусу, маршрутці — можна, а автобусу з іноземцями — не можна. І хто допоможе вирішити ці проблеми? А в них, виявляється, головна проблема — немолоді гіди! Я думаю абсолютно по-іншому; думаю, що ми заслужили на вдячність за те, що вже стільки років усе ще працюємо, й іноземний туризм, в основному, тримається на гідах-перекладачах «Інтуриста».
Настав час нарешті задуматися відповідним структурам із туризму про те, як організувати постійні курси гідів-перекладачів, поки ще є фахівці, які могли б передавати свій досвід, навчати молодих, щоб вони гідно представляли нашу незалежну Україну.
