Справу Тимошенко треба обернути на справу української Феміди
Маю відчуття, що не можна просто так залишати справу Тимошенко. Ані з огляду на суто людську солідарність, а ні з точки зору власних інтересів. Бо я, знаєте, набув останніми роками сумного досвіду діяльного протистояння сваволі посадових осіб із їхніми офіційними повноваженнями. А також і того досвіду, що зберегтися в такому протистоянні (коли не протистояти означає деградувати) можна лише з допомогою гласності — якнайширшого розголосу між людьми суті своїх справ з офіціозом. Тож є сенс у твоєму протистоянні. Важливо при цьому не забувати, що шанси перемоги твого протистояння прямо залежать від сенсу цього протистояння для громади. Неабияк важливо переконливо виявляти той сенс для громади. От і щодо справи Тимошенко, думаю, кожен в українському суспільстві може зробити висновок: якщо з усесвітньо відомою особою можна в нас виробляти таке «іменем України», то чого сподіватися решті? Й отим «кожному» треба спокійно, чітко і твердо однозначно сказати: панове, ми споглядаємо момент істини. Тут і зараз накреслюється точка, яка визначає наше суспільство за осями певної системи координат.
Лише від інтенсивності використання кожним із нас своїх прав залежить у підсумку наближеність реальної позиції нашого суспільства до бажаної. Сьогодні в нашому колективному погляді впевнено домінує щодо справи Тимошенко вектор офіційної України. Якщо кожен із нас не спроможеться на корекцію всередині країни нашого спільного з офіційним вектора, то при визначенні гідності нашого суспільства за шкалою цивілізованості можливою буде будь-яка метафора і яка завгодно гіпербола. Неможливим буде лише те, щоб наш офіціоз спромігся надати кожному навіть половину тих 30 м2, якими забезпечено пані Юлію... Сприйняти цю істину доволі непросто. Адже за наших реалій ця справа могла мати й іншу власну назву, за іменами інших людей.
Можна запитати: що було зроблено з 2005 по 2010 роки, щоб у принципі унеможливити виникнення справи Тимошенко? Хто б що не говорив про незалежність наших правохоронців, але «справа» розпочалася не після вчинення правопорушення, а коли екс-прем’єр втратила важелі впливу на «органи». А якби й надалі зберегла? Про яку, чийого імені справу ми б говорили?
...Для нашого суспільства важливо, щоб хтось авторитетний в ім’я суспільства озвучив запитання: чи є у справі Тимошенко справедливість? Чи можна позбавляти волі особу, якій інкримінують порушення, котрі цивілізований світ не вважає кримінальними? Якщо можна, то на якій тоді підставі ми хочемо об’єднання з цивілізованим світом? Чи можемо ми довіряти прокуратурі, яка порушила справу не за фактом вчинення правопорушення, а за фактом, по суті, втрати правопорушником владних повноважень? Чи можна вважати невинною особу, якщо інкриміноване їй не спростовується, а перекваліфіковується за іншим кодексом? Чи маємо ми право розрізняти «справу Тимошенко-політика» і «справу Тимошенко-людини», коли наша політична практика не забезпечує гарантованих людині прав?
Ось ці запитання, пані Ларисо, я прошу вас взяти до уваги для організації оприлюднення перед широким загалом. Можливості ваші для цього безсумнівні. Зацікавленість громадськими справами та налаштованість на діяльність теж відомі.
А взагалі справу Тимошенко треба обернути на «справу української, так би мовити, Феміди». І в ході розгляду цієї справи ухвалювати за цією Фемідою конкретні рішення. Можна тему кривосуду зробити постійною.
