Степан Бандера про політичну консолідацію українських сил
До проблеми політичної консолідації українських сил Степан Бандера звертався неодноразово в низці статей, листів, інтерв’ю. Визначені Степаном Бандерою концептуальні засади щодо політичного об’єднання українських сил є на сьогодні надзвичайно актуальними для українського суспільства.
Нижче наведені витяги з праць Степана Бандери «До проблеми політичної консолідації» (1946 рік) та «Слово до Українських Націоналістів-Революціонерів за кордоном» (1948 рік), які ввійшли в збірку «Перспективи української революції», Інститут національного державознавства, Київ, 1999.
ПРО ГОЛОВНУ МЕТУ
«У нас одна головна мета — Суверенна Соборна Українська Держава. До неї йдемо неухильно».
«Першою і головною передумовою участі в політичній консолідації є те, щоб політичні угруповання керувалися одним основним політичним імперативом змагання за здійснення головної мети: Самостійної Української Держави, і з тією метою підпорядкували всі свої вужчі, партійні інтереси».
«Ми впевнені в тому, що український народ не припинить безкомпромісової боротьби за свою Суверенну і Соборну Державу аж до повного реалізування цієї мети, не дасть собі її підмінити порожніми, без повного змісту формами чи половинчастими розв’язками».
ШЛЯХ ДО МЕТИ
«Друга передумова політичної консолідації — це визнання тільки одного шляху, щоб досягти ту спільну мету. Бо навіть за ідеального дотримання першої передумови консолідація жвавої політичної праці всіх угруповань була б дуже трудна, якщо б у даній політичній ситуації було більше, ніж один шлях, яким можна йти до визволення і державної незалежності».
«...Основне правило, випробуване й утверджене історичним досвідом народів, наказує, що навіть тоді, коли перед політикою нації як цілості відкривається більше шляхів, вона не повинна розділятися, а в найважливіших справах мусить зберегти свою одностайність».
ЗАМІСТЬ «АБО-АБО» — «І-І»
«Політична консолідація не може бути самоціллю, а засобом, політичним інструментом».
«Наша концепція консолідації — це концепція згуртування і з’єднання всіх національних сил для спільної боротьби і спільної праці на спільній державницькій платформі і в найширших державних рамках. Це не консолідація для розподілу впливів і позицій між договірними політичними угрупованнями... Замість вузько партійного «або-або» супроти інших політичних чинників до голосу має прийти взаємна толерантність і синтезуючий принцип: «і-і».
«В українському житті тепер немає багато чого ділити для використовування і зужитковування. Зате можна багато зробити і здобути жертовною боротьбою та працею».
«В сучасній українські політичній дійсності за теперішнього стану, таки справді, не може бути забагато сил, забагато виконаної праці: одного й другого ще треба й треба. Є місце й праця для всіх сил, різні завдання в різних напрямках так, що всі чинники напевно зможуть внести позитивні вартості й вклад. Треба тільки одного: щоб усі дбали насамперед про добро України, українські справи, а потім про своє партійне добро; щоб усі хотіли справді боротися чи позитивно працювати для спільної справи, та щоб усі шукали свого власного місця справи, відповідно до своїх спроможностей, а не намагалися підшиватися під інших та користуватися здобутками інших».
«Коли говоримо про конечність політичної консолідації,.. то маємо на увазі не механічну консолідацію, яка вичерпується створенням міжгрупового чи понадгрупового центру, без узгіднення його завдань і основної політичної лінії... Справжню вартість може мати тільки така консолідація, яка має за основу тільки одну головну політичну концепцію і зміряє до виконання узгіднених принципових завдань».
ПОКЛАДАТИСЯ ТІЛЬКИ НА ВЛАСНІ СИЛИ
«Самостійну державу може здобути собі український народ тільки власною боротьбою і трудом. Сприятливий розвиток міжнародної ситуації може значною мірою спричинитися до нового розгорнення й успіху нашої визвольної боротьби, але він може відіграти тільки допоміжну, хоч дуже корисну ролю».
«Концепція власної боротьби, власних змагань, власними силами — це єдина реальна визвольна концепція. Тільки вона може бути змістом української самостійницької політики і провідною настановою всієї політичної дії».
«Треба напружити всі сили, вжити всіх засобів, випробувати всі способи і шляхи, підпорядкувати важливій справі всякі другорядні, чи тепер неістотні моменти — лише тоді можна сказати: «Ми зробили все, що було можливо і в нашій силі».
«Наша перемога — це перемога нашої ідеї, повне її здійснення. Другорядною справою є те, яку частину реалізуємо ми самі, яку — інші, а яку — спільно. Наш обов’язок — зробити самим найбільше скільки стане наших сил, одночасно докласти старань, щоб і інші робили якнайбільше».
