Світла постать

На трасі Львів-Самбір, перед Рудками, стоїть вказівник, згідно з яким, звернувши вглиб на 1,5 км, можна побачити палац Фредрів-Шептицьких. Тут проводила свої юні роки мати одного з найпотужніших представників українського народу Андрея Шептицького Софія Фредро-Шептицька.

Вона народилася у Львові 20 травня 1837 року в родині відомого польського драматурга графа Александра Фредро. Отримала добру освіту, володіла, окрім польської, франзузькою, німецькою, англійською мовами. Мала талант до малювання, до писання. Малювала в основному образи святих та портрети близьких.

Палац побудував її батько 1835 року на місці родинної садиби. Неподалік стоїть двоповерхова споруда з баштою та господарські будівлі. Палац оточений 12-гектарним парком. Збереглися каштанова та липова алеї, тюльпанове дерево, чудернацьке дерево, що росте корінням догори, дерево на якому одночасно росте дубове і грабове листя. Внизу — озеро.

Зараз у палаці розташований Вишнянський коледж Львівського аграрного університету.

Про своє перебування у родинному домі мати митрополита написала щемливі спогади, де детально описує інтер’єр палацу і парк. Меблі не збереглися, а от парк зримий для відвідувачів: «...Наш парк був великим, тінистим, з багатьма таємничими для мене куточками. У парку була альтанка, зроблена батьком, і протоптані ним стежечки. Унизу — став, до якого я якось упала під час маминої купелі, березовий місточок, стежка, що слимачком вилася на вершину, де стояла паркова альтанка з червоним дашком... В оточених високим муром теплицях дозрівали небаченої краси і смаку персики, які князь Леон Сапіга їв ложечкою, чим дуже мене дивував... Я любила ту Бенькову Вишню більше, аніж тоді могла це осягнути. Мене п’янили сад, свобода, спів птахів і тиша села. Мені було жаль засинати при кумканні жаб, далекому гавкоті псів і покриках нічних сторожів. Так дивно, несвідомо, але і з повною розкішшю я відчувала, що мене оточує якась велика гармонія; я знала кожен камінчик на стежці, йшла часом подивитися, чи він ще є, привітатися з ним...»

СОФІЯ ШЕПТИЦЬКА

1860 року Софія Фредро вийшла заміж за землевласника Яна Шептицького і переїхала у його родове містечко Прилбичі. Високо цінувала людські якості свого чоловіка, він був для неї незаперечним авторитетом.

Ян Шептицький належав до одного з найдавніших боярських родів Галичини, коріння якого сягають ХIII століття. 1284 року галицько-волинський князь Лев Данилович дав грамоту їхньому предку на право володіння землею за хоробрість, яку він виявив при захисті Перемишля від татар.

Графський титул дістався гілці Шептицьких, з яких походить митрополит Андрей, від цісаря Франца Йосифа 1871 року.

Рід Шептицьких у XVII—XVIII століттях дав п’ять єпископів східного обряду. Серед них Атанасій та Лев Шептицькі, які були київськими митрополитами. Вони також збудували кафедральний собор св. Юра у Львові. Їхні скульптури прикрашають фасад храму.

Ян Шептицький сполонізувався, проте пам’ятав, якого він роду. У своїй монографії «Молодість і покликання о. Романа» Софія Шептицька згадує, як чоловік сказав їй: «Якщо я матиму кількох синів, хотів би, щоб один із них став уніатським священиком..., а це тому, щоб він міг стати єпископом і зреформувати руське духовенство». Проте коли син заявив, що хоче повернутися до віри своїх предків, прийнявши чернечий постриг, батько довго не давав згоди.

Софія Шептицька, яка була надзвичайно побожною людиною і прищепила побожність своїм дітям, благословила свого сина на митрополичий престол словами, серед яких були такі: «Моя благословенна в Господі дитино! Найбільший скарб, який я отримала від Бога, — це є ти. І цей найдорожчий скарб мого життя повертаю Богові».

Митрополит Андрей, вказуючи на роль матері у священичому покликанні, казав: «Кожен священик існує вже за двадцять років до свого народження. Він починається у своїй матері».

З п’яти синів Софії та Яна Шептицьких (ще двоє померли у дитячому віці) вибрали служіння Богові Роман (митрополит Андрей) і Казимир (отець Климентій, був ігуменом греко-католицького монастиря студитів, помер у сталінських концтаборах).

Троє інших були світськими людьми.

Станіслав став генералом польської армії, Олександр загинув від рук гестапо 1940 року. Прилбицький маєток успадкував наймолодший син Лев, якого розстріляли у вересні 1939 року разом з дружиною. Родовий будинок спалили.

Софія Шептицька померла 17 квітня 1904 року у Прилбичах. Похована у родинній усипальниці поряд із чоловіком. За радянських часів усипальницю зруйнували, використовували як склад для отрутохімікатів. Зараз її приведено у належний стан.

Оскільки палац у Вишні — єдина будівля, яка збереглася і пов’язана безпосередньо з родом Андрея Шептицького, то набуває особливого для українців значення. Як і для поляків.

2009 року громадськість підняла питання про створення меморіальної кімнати Александра Фредро та його внука Андрея Шептицького. Ідею було підтримано владою, низкою громадських організацій, Польським інститутом у Києві.

19 червня 2010 року, в річницю від дня народження Александра Фредра, в палаці відбулася презентація меморіальної кімнати, на якій один із ініціаторів реорганізування палацу, головний редактор журналу «Ї» Тарас ВОЗНЯК наголосив, що ця кімната може стати місцем і символом українсько-польського поєднання в українській частині Галичини.

23 червня 2013 року на стіні палацу урочисто відкрили меморіальну таблицю на честь Александра та Софії Фредрів.

У непростій історії українсько-польських відносин завжди можна знайти світлі приклади. Таким є життя Софії Фредро-Шептицької, яка виховала і благословила свого сина Романа (Андрея) Шептицького на служіння Богу і українському народу.