Так хто ж помиляється?
Здрастуйте, шановна редакція!
Вітаю вас з днем Великої Жовтневої соціалістичної революції! Саме з тим святом, яке більшість з нас раніше саме так і називала та із задоволенням відзначала, а тепер вам згадувати про це ніби і незручно — інші ідеологічні задачі ставить оточення. Нічого, розкріпачуйтеся потихеньку — адже ви вільні люди.
Шкода вас трошки, товариші журналісти. Це ж який цензор, одноосібний або колективний, сидить там у вас, в редакції газети, з вигляду такої плюралістичної? Цензор, що не дозволив дати в сьогоднішньому (7.11.2000) номері хоч би натяку на позитивну думку про наше минуле, про ту ж революцію. Все, що стосується СРСР, комунізму, витримане в традиційних для газети, тонах. І стаття С. Кульчицкого, і лист В’ячеслава Пасенюка «Перебираючи наші дати». Невже ж ви не пам’ятаєте або не знаєте нічого доброго, що принесла революція, радянська влада? Або у всіх вас було дійсно таке важке життя у минулому?
Дивіться, який гуманний і важливий для суспільного розвитку висновок робить в своєму листі В. Пасенюк: «Не забудемо нічого в нашій історії — ні поганого, ні хорошого, ні того, за що червоніти нам і внукам нашим... « і т.д. Але перед цим він згадує тільки про розстріли, голодомор, партійних дурнів, «фальш і дурощі всенародних ходів, дикої пародії на церковні ходи». Односторонній погляд — перша ознака сучасної помилки, а також і майбутніх помилок. І, звичайно ж, саме цей лист редакція вирішила поставити в номер. До речі, більшою дурістю, ніж святкування Жовтня, виглядає державне свято Трійці і сучасні численні церковні ходи — пародія на всенародне єднання.
Адже завдяки очолюючій ролі ЗМІ в сучасному суспільному житті саме ви, товариші журналісти, стаєте (або вважаєте себе) наставниками нації. Саме завдяки твердій переконаності най більш активних представників мас-медіа в нашому суспільстві переважають однобокі точки зору з ключових питань нашого розвитку. Ходовими у вас є міфи і словесні фетиші типу «радянський т оталітаризм», «ринкова економіка», «європейська інтеграція». Але ж ви можете і помилятися! Ви не допускаєте цього? І заодно вводити в оману суспільство, що ви і робите вже 10 років. У газеті так нечасто зустрічається альтернативний погляд на найважливіші теми.
Про те, що саме заразливий приклад достоїнств комунізму, радянської системи (наприклад, система освіти і охорони здоров’я) породив в свій час тривогу і протидію Заходу. Тому наш досвід в більшості своїй позитивний.
Про те, що ринкова економіка завершилася на Заході в ХІХ столітті, а зараз скрізь в «розвинутих» країнах переважає держрегулювання і планування. А в США, наприклад, фермерство стає все більш збитковим і зростає число великих господарств (ау, радгоспи!).
Про те, що ефективність сільгоспвиробництва не залежить від форми власності на землю, а для роботи на землі зовсім не обов’язкова її купівля-продаж, яка приведе до тієї ж оренди, але вже за гроші.
Про те, що «європейська інтеграція», як будь-який односторонній розвиток, є тупиковим шляхом і веде до колонізації України Заходом.
Про те, що розглядати наші стосунки з Росією через призму Чечні, «Курська» — це примітив (ау, тов. Зам’ятін!), адже Росія має наймогутніший потенціал розвитку і набагато цікавіша тій же Європі, ніж ми.
Про те, що наше суспільство народилося не учора, дещо знає і уміє, і може багато чому навчити суспільство західне і т.д.
Сьогодні, з нагоди свята, я в своїй компанії сучасних молодих людей підніму тост і за вас, товариші журналісти. Я вип’ю за вашу внутрішню свободу, відповідальність (а не тільки професіоналізм, Наталя Лігачова), а також за плюралізм і широту кругозору газети «День». А то зовсім в Україні нічого буде читати зранку.
ВIД РЕДАКЦIЇ
Маючи свою позицію стосовно нашого радянського минулого (хоч і не будучи схильними разом з водою вихлюпувати і дитину), «День» вважає за необхідне вислухати і іншу думку. Саме тому ми публікуємо даний лист і запрошуємо читачів поділитися своєю точкою зору. — Наскільки сучасна Україна позбавилася негативного досвіду радянської системи? Що найбільш небезпечно із залишків колишньої системи, що збереглися?
— Чому ми не змогли, в той же час, зберегти те краще, що передбачала система розвиненого соціального захисту та державного регулювання економіки?
— Як суспільству слід долати тенденцію до крайнощів (скажімо: або українізація — або русифікація; або лише планова економіка — або нерегульований ринок) і т.ін.? Чому багатьом іншим країнам це вдається, а Україні — ні?
