ТБ: водогін чи каналізація?

У неділю, 9 червня, московські телестудії з гнівом і обуренням демонстрували сцени погрому, влаштованого добре організованими «футбольними фанами» у центрі Москви після програшу російських футболістів японським. Потім ці сцени розтиражували телестудії України. Автомобілі, що горять, двоє вбитих, десятки поранених, сотні побитих, розбиті вітрини. І перекошені обличчя на екрані. Кого вони нагадували, ці «фани», злістю, п’яною зухвалістю, пустими безглуздими очима?

Звичайно ж, за погромниками стоять організатори з певних кланів. Але як стали помічниками тисячі хлопців, кожен з яких наділений всіма людськими почуттями, але, потрапивши до натовпу, стає твариною?

Ось тут-то гнівним телевізійникам варто нагадати їхню роль в «оболванивании» молоді. Наше телебачення зі шкіри лізло, прищеплюючи молодим любов до стадних ігор, низькопробної культури (від так званої музики до так званого нового мистецтва). Свій гріх телебаченню слід визнати. Звідки все це прийшло до нас — наркоманія, СНІД, конкурси «краси», бійки на стадіонах, порнографія і романи про карних злочинців, навіть «дідівщина» в армії (хто сумнівається, нехай прочитає «Хрестоносців» Стефана Гейма про порядки в американській окупаційній армії у Німеччині у 1945 — 1947)? Все це було чуже Україні, і все це ми взяли у Заходу. Так, у Заходу ми повинні вчитися багато чому, але не забувати про те, що наша країна має багатовікову високу культуру, й уміти захищати її від брудного потоку зарубіжних фільмів, «мильних опер», безголосих виконавців.

Прошу вибачення, але забув ім’я американського сенатора, який, говорячи про країни пострадянського простору, сказав: «Вони думають, що приєдналися до нашого водопроводу. А приєдналися вони до нашої каналізації!» Звідти і черпаємо звичаї «музичних» і «футбольних фанів».

Виховати особистість складно і дорого. Кожна дитина у будь-якій сім’ї — міській чи сільській, багатій чи бідній — народжується особистістю. Суспільство, батьки, школа повинні зростити її й направити. Якщо вони хочуть займатися цим, звичайно. В іншому випадку — підворіття, телевізор, армійська «дідівщина» роблять з особистостей натовп, який, між іншим, легше направляти — він не думає.

І повертаючись до футболу. Лихо не без добра: українських футболістів немає у числі учасників ЧС-2002, адже якби програли вони який-небудь Мартініці чи Гваделупі — залишилися б наші міста без трамваїв і тролейбусів!