ТЕНДЕНЦІЇ

Хто допоможе «колисці нації»?

Я волинянка, народилась і багато років прожила в містечку Ківерці, що недалечко від Луцька, там і досі живуть батьки. Багато років тому я закінчила Ківерцівську школу з золотою медаллю, згодом Львівський університет імені Франка. Багато їздила по колишньому СРСР за чоловіком-військовослужбовцем: жила в Білорусі, на Камчатці, у східній та західній Україні, працювала на різних посадах, була позаштатним кореспондентом ряду газет.

Маю дочку і сина. До речі, донька — розумниця, вийшла заміж за священика, вже народила чотирьох донечок. Вони з чоловіком і громадою села Мильськ Рожищенського району Волинської області будують Свято-Покровський храм. Будують важко, зусиллями власними та громади, бо багатих земляків у села нема. Усі кошти йдуть на будівництво церкви, а самі навіть не мають де жити (де селянам взяти стільки грошей, аби зводити одночасно і храм і будинок). Хочу сказати, що ці молоді люди, городяни, які свідомо пішли в село, аби допомогти йому духовно, — справжні подвижники. Тому їм важче, аніж тим «крутеликам», які вміло пристосовуються до сучасних правил гри й, перепродуючи або ще якимось чином, наживають чималі капітали. Дочка й зять звертались до багатьох народних депутатів, до місцевих органів влади за допомогою, та марно. Ми, батьки, допомагаємо, однак цього замало. Шкода, що справа духовного розвитку села — колиски нації — не має належної підтримки.

Син у мене — прикордонник, охороняє державний кордон.

Я ж нині — пенсіонерка, нещодавно виповнилось 55, але дружу і співпрацюю з обласними ЗМІ. Звичайно, маю більше вільного часу й можливість писати на теми, які мене цікавлять.

Що ми знаємо про ЄС?

Коли Велика Британія стала членом ЄС, 25% людей про це не знали. Чому? Їх просто не поінформували. Чи ж маємо ми достатньо інформації про ЄС? Навряд. Так, мабуть, як і про НАТО. А ще хочуть референдуми з цього питання проводити, не відаючи, що коли людина не знає суті, не розуміє, що це таке, то і результат вийде не зовсім утішним.

Польща повинна стати прикладом для України на шляху створення цілої мережі Центрів європейської інформації. У сусідній державі кожне з 16 воєводств має такі центри. Їхня структура — голова, два заступники і вісім консультантів. Працюють ці установи десять годин на день, навіть по суботах.

Чим займаються такі центри? Насамперед, пропагандою Європейської унії, поширенням інформації про ЄС. Держава зацікавлена в існуванні цих центрів, тому фінансує їх з держбюджету. Натомість установи, маючи у своєму розпорядженні немалі кошти, мають змогу видавати гранти тим медіа- та громадським організаціям, які позитивно висвітлюють ідею європейської інтеграції. Окрім того, зі столичного Центру надходять дотації регіональним Центрам європейської інформації. Останні, таким чином, поступово перетворюються на недержавні установи.

Чим ще займається центр? Відповідає на питання як пересічних громадян, так і фахівців, роздає і розсилає інформаційні матеріали, організовує різноманітні лекції для школярів, дітей-інвалідів та всіх, хто цікавиться європейською інтеграцією (такі заняття проходять по понеділках та середах з 16.30 до 18.00, і ведуть їх не лише консультанти-працівники, а й члени парламенту, фахівці з тих чи інших питань). Також Центр запрошує представників різних посольств з метою викладання іноземних мов для тих учнів і студентів, які поглиблено вивчають якусь іншу мову. Окрім того, установа час від часу проводить опитування громадськості, а також подає інформацію на європейських заходах (конкурсах, фестивалях, семінарах).

Працівники столичного центру розповідають, що існування таких «розповсюджувачів євроінформації» — позитивне явище. Адже це дає змогу постійно дискутувати, дошукуючись істини, але насамперед такі заклади — просто знахідка для громадян, що можуть прийти будь- коли і отримати вичерпну інформацію щодо тих чи інших питань. Бувало, що люди плутали ЄС зі Стразбурзьким Судом. Поляки зацікавлені в тому, щоб подавати скарги до Суду, але чомусь приходять у Центр європейської інформації…

— А як Ви вирішуєте проблеми з противниками? — запитали ми.

— Стосунки з противниками ЄС вирішуються просто. Треба підвищити рівень дискусії, тоді опозиція не матиме аргументів.

Лаконічно, чи не так?

Що коїться з країною?

Нещодавно дивився і слухав по телебаченню прес-конференцію поважної, як вважають еліту, української інтелігенції. На жаль, ця еліта за 15 років нічого суттєвого для України, її народу і культури не зробила. Про це добре свідчать новорічні виступи: по усім каналам превалювала російська попса і російська мова, як превалювала російськомовна преса (навіть у Києві), як відмовляли дітям навчатися в україномовних школах (особливо у Криму) так і відмовляють. Чесно кажучи, треба було б, щоб ця еліта надала можливість молоді зробити щось корисне для України. Також прикро, що можновладці геть не звертають увагу на вимирання і виродження українського народу. А те, що «русские» і українці вимирають і вироджуються від алкоголю, було відомо ще за СРСР. (Тому й прийнято було постанову ЦК КПРС про боротьбу з пияцтвом. Яка, хоча і діяла недовго, та підвищила народжуваність на 500 тисяч та скоротила злочинність на 14%. Але ті, хто наживався на алкогольних напоях, відмінили цю постанову 1985 року). А сьогодні, навіть під час перерви на прес-конференції, рекламували міцні алкогольні напої. Більш того, дозволено виробляти алкогольне морозиво, де у 100 г- 20 г горілки, а у солодку воду теж додавати 8% спирту, тобто у 0,5-літровій пляшці — 100 г горілки. Чому так?

Український народ також вироджується через погану екологію, вона в 10 разів гірша за середньосвітову. І тут еліта, як в рот води набрала. А від наркотиків і тютюну щороку вмирає мінімум 300—350 тис. українців.

На жаль, ця еліта не володіє демографічними показниками світу, Європи і навіть України, а «Державний комітет статистики», аналізуючи перепис населення 2001 року, наводить висловлення західних демографів: «Україна — молода держава зі старою нежиттєздатною нацією». Але цього замало. Зазначу, що за останні 5 років після перепису кількість дітей в Україні зменшилася на 1,2 мільйона (або на 14%). Нічого не пропонує еліта і для того, щоб щорічно з України не емігрувало 90 тис. молодих людей, щоб повернути на батьківщину заробітчан. Тобто еліта лише «балакає» і не бачить, що українська нація гине. Вже зараз для повноцінної праці Україні потрібно не менше 10 млн. мігрантів, і після цього буде байдуже — єдина чи не єдина Україна з неукраїнським населенням.