«Тількi у Львові»

Щоб оповісти про нього, не потрібні особливі оказії. Треба просто любити його — і трохи хорошого настрою.

В осерді понад 800-літнього міста, на площі Ринок, куди не кинеш оком, ліворуч чи праворуч, о які стародавні мури будинків не обіпрешся, де землю не копнеш — скрізь історія. Його вулицями, затісними і звивистими для чужинця- прибульця, ходили видатні люди, імена яких дійшли до нас чи розчинилися у майже фізично відчутній його аурі. Ще за останніх галицьких королів з роду Романовичів у ньому утвердилося «німецьке», себто Магдебурзьке право самоврядування, з Ратушею на головній площі, зі своїми мудрими і прагматичними райцями —радниками магістратури. І хтозна, з яких часів беруть свій початок львівські батяри- дотепники і балагури, що створили колоритний міський фольклор. Але то вже знаного Юзя-Обсерватора, знавця легенд Львова та його давнини Юрка Винничука треба спитати. Вибачте, пане Юрку, що наважився сунути півноги у ваш город. Ні-ні, ваших знаменитих «Дів ночі» не чіпатиму, а щодо іншого не зарікаюсь. Тож і моє Місто.

Воно ніколи не жило з воєн. З давніх століть місто Лева багатіло з торгівлі та приватного промислового підприємництва. Звідси походять відомі назви: Галицькі контракти, галицький кооперативний рух із своїм знаменитим «Свій до свого по своє». Отож і переходжу до серйозного: про ініціативи, що були важливі для нашого західного краю і для України загалом. Таких починів упродовж віків, та й останніх десятиліть, було багато. Простий їхній перелік зайняв би немало місця. Обмежуся найвизначнішими.

У 1591 р. у Львові постала Братська друкарня, книжки якої читали не лише в Україні, а й у Литві (Білорусі), Молдові, Болгарії, Чорногорії. Через п’ять років зорганізовано братську школу, де навчання велося тодішньою руською (українською) літературною мовою. Вивчали, крім руської граматики, грецьку, латинську, польську мови, математику, астрономію, риторику та філософію, переважно давніх еллінів та римлян. А в 1661 р. засновано університет — перший на теренах східних слов’ян.

Із 30-х років позаминулого століття почалося національне пробудження, що активізувалося з настанням «весни народів» (1848 р.). На арену виступила нова галицька інтелігенція, що мала зв’язки із Заходом, сприймала ідеї романтизму та ліберально-демократичні доктрини в суспільному, політичному та економічному житті, що приводило «до зрозуміння і цінування свого народу» (І. Крип’якевич). Це були молоді національно свідомі люди з почуттями патріотизму. Того ж 1848 р. у Львові створено Головну руську раду, що діяла легально, мала активні контакти з тодішньою австрійською владою, організовувала такі ж ради у повітових містах. Там же, у Львові, на гроші заможних людей-патріотів почала виходити перша своя національна газета «Зоря Галицька». У 1861 р. створено «Руську Бесіду» — інформаційно-політичний та інтелектуальний клуб львів’ян, а через сім років засновано «Просвіту» — не тільки просвітницьку, але також господарсько-економічну організацію галичан, що займалася питаннями нової агротехніки та зооветеринарії для селян, кредитними спілками, модерними на той час технологіями виробництва м’ясо-молочної продукції та організації торгівлі, у т. ч. на експорт. До самої Голландії. За своїми цінами.

Детальніше розповідати не буду, досить цього короткого начерку. Узагальнення таке: тут привчали своїх краян до самоорганізації у всьому, не розпалюючи надій на державну владу. Від неї вимагалося не перешкоджати ініціативі громадян, а в міру бажаного сприяти їм; забезпечувати особисту свободу; дбати про громадську безпеку від лиходіїв, вдома і поза домом, на роботі і на відпочинку. Так творилося сконсолідоване суспільство.

Та перейдемо до ближчих часів. Місто Лева ще не забуло прикладів ініціативи та самоорганізації. У ньому на зламі 1991—1992 років, за В’ячеслава Чорновола, виникла і була частково реалізована ідея Галицької асамблеї, що охопила сім областей. Не до смаку це було президенту Л. Кравчуку, знайшов способи тихо розвалити її. Після від’їзду В’ячеслава Максимовича у 1992 році до Києва не знайшлося у Львові такої ж авторитетної і впливової серед керівників сусідніх областей персони, яка б згуртували їх на корисні для всіх справи воєдино. Кожен з них, бачите, захотів бути сам собі паном. Тепер ось, ослаблені, від наїздів усіляких губски- гопників із-за меж Галичини, хто як може, відбивається. Або не відбивається, якщо однакові партквитки Львова добираються. Чого хочуть? Львівське майно, цінна міська земелька для своїх «інвестицій» буратінок повнощоких приваблює. Де гроші награбав? Нічим добрим ти, губси-гопнику, чесній місцевій громаді не відомий...

Місто Лева має інтелігентного мера, ініціатора руху «Самопоміч», знавця його історії та діянь тутешньої громади. Серед яких — і славної «Пори» перед «помаранчевим» Майданом, котра першою застосувала новий стиль самоорганізації та знаходження і мобілізації прихильників — громадсько- політичний мережевий маркетинг методом обміну інформацією з уст в уста. «Пора» теж вивітріла: забагато «вождів» з’явилося, у різні боки потягли... А суспільство залишається деконсолідованим. Ет, забуваємо свою історію.

...Славне Місто Кам’яних Левів, прошу тебе: не провінціалізуйся!