Топоніміка — це не так просто, як вважають ідеологи

Відгук на статтю Вадима ЛУБЧАКА «Розо-Люксембурзьку (!) сільраду перейменують. Херсонщина позбувається радянської топоніміки: з «технічних» причин» («День», № 11 від 23 січня 2013 року)

У радянську добу ім’я Рози Люксембург завжди асоціювалося з ім’ям Карла Лібкнехта. Комуністична влада досить часто використовувала ці імена в топоніміці, навіть незважаючи на те, що їх дуже важко вимовити. Ба більше, абсолютно безграмотно в топонім заносили як ім’я персоналії, так і прізвище, як-от у разі з назвою Розо-Люксембурзької сільради. Але була ще більш одіозна назва: місто Карло-Лібкнехтовськ у Донецькій області (з 1965-го до 1991 рр.). Це ж яку треба мати досконалу акторську дикцію, щоб вимовити цю абракадабру! Звичайно ж, комуністів такі «дрібниці» не цікавили, головне — ідеологічна доцільність.

Проте чи не тим самим керувалися депутати Київради, коли перейменовували частину вулиці Мазепи на вулицю Лаврську? Вони навіть не задумалися над питанням: а чому ж український народ, який століттями пішки ходив у Київ до Лаври, не називав цю дорогу до Храму вулицею Лаврською. Хоч коли в тому ж районі був Микільський собор, то вулиця мала назву Великої Микільської. Мабуть, не називали вулицю Лаврською тому, що не хотіли спотворювати назву дороги до Храму невдалим вимовлянням. Спробуйте вимовити: «вулиця Лаврська», не рикаючи, наче тигр, або не кажучи «Лавська» чи «Лавриська». Топоніміка — це не так просто, як здається ідеологам.

Галина АЛЕКСАНДРОВА, Маріуполь