Тотальна служба тотального замежжя

Що б не чинили царі навіжені,

                 страждають ахейці

 Горацій

Є в сучасній Україні наче й здравий Закон «Про звернення громадян». Але він, по-моєму, існує лише на папері, не більше того, навіть гірше того.

Приміром, у ньому є частина третя статті 7, націлена на те, щоб навіть громадянське звернення, яке надійшло кудись чи до когось помилково, все-таки було обов’язково переадресовано до компетентної інстанції (особи) й обов’язково ж предметно розглянуто.

Насправді ж, ця норма, мабуть, усіма столоначальниками згаданих громіздких структур використовується з точністю до навпаки: щоб відбитися від мороки розгляду, прийняття рішень і вживання заходів, вони унеможливлюють розгляд наболілого, відсилають листи в нікуди. Далі я наведу конкретні приклади, як таке зазвичай робиться.

І ось перший. Мої сусіди і я, на превелике нещастя, мешкаємо поряд із прокуратурою Києва. Понад п’ять років практично безрезультатно доводиться нам змагатися з крайньою зухвалістю прокурорів за кермом автомобілів, з нищівним паркуванням прокурорських машин на тротуарах, на пішохідному переході, на газонах... Є й постраждалі пішоходи.

Від самої міськпрокуратури нічого домогтися не вдалося. Довелось апелювати до ГПУ. А тепер — типова схема проходження і доля одного із звернень до прокурорської верхівки:

1. столоначальники ГПУ пересилають лист до «винуватця», тобто до прокуратури Києва, навіть не поставивши хід та результати розгляду під свій контроль, лише для відписки авторам;

2. столоначальник прокуратури Києва в свою чергу, не виснажуючи себе хоч якоюсь відпискою, пересилає все до прокуратури Печерського району  для наперед безглуздої відповіді (що ж може районна прокуратура вчинити з працівниками міської?);

3. заст. прокурора району переадресовує лист до районного управління внутрішніх справ; начальник управління внутрішніх справ десь за півтора місяця відписується, що на парковці біля станції метро «Дружби народів» порядок наводиться (довідка: ця станція в кількох кілометрах від будинку Прокуратури Києва);

4. і нарешті наостанок, відмітаючи людське обурення, заступник прокурора Києва В. Гоголь підбиває підсумок: «вживаються всі можливі заходи»...

І в цьому для сьогоднішньої практики відписувачів немає нічого незвичайного. Бачимо найпоширенішу схему етапування прокуратурою чи іншим відомством громадянського звернення до сміттєвого кошика.

У кожному випадку всі прояви, факти такого замежжя (рос. — «беспредел») чинились якраз із посиланням на частину треттю статті 7 Закону «Про звернення громадян».

Волею несприятливої долі в останні роки сам я опинився відрізаним від практичної участі в бурхливому суспільному житті. Однак не навчений байдужості до негараздів, що чиняться владою, зізнаюсь, несподівано, незвично втягнувся в протестне листування з відомствами, ну, та ще в звичні для себе журналістські виступи в пресі.

Отож і тепер достатньо обізнаний із станом реагування всієї відомчої України на громадянські звернення.

Моя оцінка зводиться саме до висловленого у назві цього допису та в епіграфі з Горація.

Немає, мабуть, інстанції на всіх ієрархічних сходинках влади, де б уважно вивчалися звернення громадян.

Не знаю жодного випадку, коли б хоч окремі листи розглядались вищими керівниками. Навіть найпростіші питання, які цілковито неважко розв’язати за законом, але які вимагають усе-таки якогось часу, уваги і докладання інтелектуальних зусиль від чиновників, перетворюються на шалене гальмування змін, руху вперед.

•  Ось, приміром, розпочала КМДА кампанію «державної повірки» лічильників споживання води і, оголосивши її, нічого не зробила для організації цієї справи, якою за законом мають зайнятися спеціальні комунальні служби, абсолютно все переклала на «мобілізовану, за формулою Яценюка, енергію мільйонів», тобто в даному разі — «ахейців» — киян.

Звісно ж, виникли і переполох, і громадянське обурення. «Відповіді» ж, за непідконтрольними дорученнями заст. голови КМДА М. Костюка, зводяться до окремих пояснень мотивів акції. І жодного (!) слова про практичне реагування на критику і пропозиції «ахейців», про якісь реальні заходи міської влади із забезпечення виконання своїх функцій комунальними службами, про поширення на всю столицю ділового досвіду організації повірки без виснажування мешканців міста, зокрема й старих, хворих, інвалідів. А такий досвід, розказують люди, є у комунальників Києва на лівому березі. Усе залишається без найменшого поруху влади до змін на краще. Як і раніше, все звалюється на самих киян. І саме вони ж після 1-го січня 2015 року ще й можуть бути покарані копійкою, якщо до цього строку не встигнуть виконати роботу за комунальників.

•  А тепер інший, ще серйозніший приклад. Майже два роки тому (в грудні 2012 року) Київрада ухвалила рішення про виділення прокураторі Києва земельної ділянки для будівництва нової адміністративної споруди. Цим рішенням незаконно і приховано (в додатку) передавалася на це ще й територія за межами визначеної ділянки. І якраз поза цими межами прокуратура, «ничтоже сумняшеся», розпочала підготовку до прокладання інженерних комунікацій. Протестними діями громадян підготовча робота була перервана. Прокуратура начебто навіть відмовилася від будівництва і виділеної ділянки.

То що, все гаразд? Ні, зась! Рішення Київради залишається не скасованим, навіть на підставі «благородної», «добровільної» відмови прокуратури. Тим більш, не проглядається, що Київрада готова скасувати свою ухвалу принаймні як помилкову.

•  Чи ж реагують на звернення з цього приводу чиновники КМДА?

А. Вавриш, в.о. директора департаменту містобудування та архітектури, наприклад, пише, що департамент висунув перед прокуратурою низку обов’язкових умов, норм та заходів щодо будівництва. Однак цитую: «Проектна документація, розроблена на підставі зазначених вище містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, на розгляд на архітектурно-будівній раді до Департаменту не подавалася» (№ 055-2401 від 15. 08. 2014р.).

Отже, документам не по-да-ва-лась! І все ж рішення Київради прийнято і не скасовується. Що ж думає робити А. Вавриш? Та нічого! В усякому разі, у його довідці про це ані слова, бо, бачте, «на сьогодні» подібні питання вирішує інша інстанція — Державна архітектурно-будівельна інспекція України. Але ж і ця інстанція наче води в рот набрала.

З приводу незаконного виділення ділянки свою «продуктивну» резолюцію наклав і все той же заст. голови КМДА М. Костюк: доручив заст. голови Печерської РДА В. Сандрацькому, щоб той позаконтрольно... роз’яснив заявникам, що Печерська РДА не уповноважена розподіляти земельні ділянки.

Саме з таким підсумком розгляд листа на сьогодні «благополучно» закрито. Може, аплодувати М. Костюку?!

Із власної, наголошую, неприємної для мене, нав’язаної обставинами практики, з власного досвіду смію стверджувати, що система роботи органів влади із зверненнями громадян нинішньою відомчою Україною, попри чинний Закон, ущент зруйнована.

Найгірший, по-моєму, приклад унеможливлення діалогу між владою і громадянами донедавна демонстрували Адміністрація Президента Януковича та генеральна прокуратура України часів врядування в ній Віктора Пшонки та Олега Махницького.

Поки що остерігаюсь прогнозувати, як буде за Президента Порошенка та Генпрокурора Яреми. Але, на жаль, є насторожуючі сигнали. В ГПУ, здається, залишається повністю незмінним апарат столоначальників — умільців відсилати звернення громадян у нікуди. А в Адміністрації Президента головна майстриня такого штибу тепер отримала ще й підвищення: стала керівником управління з питань звернень громадян. Більше того, вишколені в адміністрації Януковича «фахівці» утверджуються в інших найвищих органах держави.

•  Систему роботи із зверненнями громадян належить невідкладно відбудовувати наново, хоча б на тому рівні, якою була вона понад 20 років тому.

Але ж, здається, ніхто у владі не хоче цього робити.

Щоб підштовхнути хоча б початок процесу такого відновлення, звернувся до двох голів відповідних профільних комітетів Верховної Ради Жванії і Кожем’якіна з пропозицією ініціювати проведення парламентських слухань про стан, проблеми і перспективи поліпшення роботи органів влади зі зверненнями громадян.

Ну, і що? Кожен з читачів сам знає, що й найменшого наближення до проведення таких слухань не сталось. Від себе ж додам, що навіть до якихось відписочних зусиль ані один, ані інший з голів комітетів не вдався.

Як же бути?

Хотілося б, звичайно, достукатися до совісті, розуму, відповідальності теперішніх лідерів державної структури. Та чи можна це зробити, коли в країні без системи існує разом з тим міцна державна тотальна служба тотального ж приховування правди, зневажання розсудливості «ахейців» і унеможливлення змін на краще?!

Мабуть, знову гуртом, хоча б і в майданний спосіб, а краще — на конструктивній основі, спонукати владу почути нарешті голос своїх громадян.

А як наголошував ще один всесвітньо авторитетний римлянин Сенека Старший, «голос народу — священний».