«Треба шукати шляхи порозуміння»

Костянтин ДАНИЛЬЧЕНКО, член кіровоградського обласного відділення Всеукраїнської благодійної організації «ЛЖВ»:

— Цього тижня ми усією командою особливо активно готувалися до відкриття відремонтованого паліативного відділення на базі Кіровоградської міської лікарні. Це буде перше повноцінне відділення, обладнане всіма світовими медичними стандартами, яке працюватиме в області. Тут функціонуватимуть кімнати для медичного персоналу, для родичів хворих та волонтерів. Усього з міського бюджету виділено близько трьох мільйонів гривень — це велика сума для нашого міста.

Паліативна допомога — це комплексна допомога, яка передбачає залучення духовенства, волонтерів, громадських активістів і меценатів. Ми з колегами — членами нашої громадської організації — пишаємося, що причетні до цього проекту. Спільно з фондом «Відродження» взяли на себе забезпечення відділення побутовими речами (без цього нікуди) і оформленням. Зрозуміло, що це відділення, де більшість пацієнтів проведуть останні дні свого життя, тому радість від його реконструкції та відкриття не була абсолютною. Як зазначив під час виступу заступник голови правління Всеукраїнської громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» Анатолій Царенко, людина повинна піти з життя щасливою і з посмішкою на вустах. Невипадково для гасла ми обрали фразу «Ми не можемо додати днів до вашого життя, але ми можемо додати життя до ваших днів». Хотілося б, щоб нам вдалося додати життя до днів невиліковно хворих, а в цьому відділенні було менше пацієнтів.

Юрій МИТРОФАНЕНКО, кандидат історичних наук, викладач Кіровоградького обласного інституту післядипломної освіти ім. В. Сухомлинського:

— Із позитивного. Я вважаю, що в місті гідно відзначили Шевченківські дні, навіть попри те, що організатори намагалися провести свято 9 березня в комуністичному форматі. Доповідачі були визначені вузьким колом людей, і серед них, на жаль, не знайшлося місця письменнику і журналісту Василю Бондарю. Але нам вдалося переконати організаторів свята надати йому слово. Промова Василя Васильовича була чи не найвдалішою й найсильнішою серед усіх.

Ще з хорошого: у нашому місці таки не відбулися громадські слухання щодо перейменування Кіровограда, які ініціював міський голова Андрій Райкович. Вони були відмінені під впливом громадськості та через подію, яка відбулася у середу. Невідомі вивісили на стелі з написом «Кіровоград» банер, на якому було написано «Єлисаветград ? місто святої Єлисавети». Чомусь напис було зроблено червоними, білими і синіми кольорами. Це викликало обурення у багатьох кіровоградців. Важливо, що ми побачили і обурення військових — учасників антитерористичної операції, наших земляків, які адекватно оцінили крок людей, що вивішують подібні триколори на українській землі. Через це, під тиском громади, міський голова Андрій Райкович таки відмінив своє рішення про проведення слухання. Коли відбулася зустріч із представниками громадських організацій, науковців, журналістів, військових, він публічно заявив, що не підтримує назву Єлисаветград.

А ще скажу про позитив особисто для мене. Завдяки фінансовій підтримці меценатів у кіровоградському видавництві «Імекс» було надруковано другий тираж моєї книги «Українська отаманщина». І вже відбулося дві презентації в Дніпропетровську (у Дніпропетровському національному університеті ім. О. Гончара і в книгарні «Є»).

Щодо негативу, то коли я повернувся до міста на Інгулі з Дніпропетровська, побачив на нашій центральній площі намети. Як виявилося, там оселилися люди, яких хочуть виселити з квартир, де вони проживають, бо власник має інші плани щодо будівлі. Моя думка така: ти не маєш права виселяти людей із квартир, знаючи, що пересічним людям важко придбати власне житло і важко його орендувати. Це аморально. Треба у будь-якому разі шукати шляхи порозуміння з людьми.

Анатолій КОВАЛЕНКО, директор Маловисківського районного музею:

— Головним позитивом останніх півроку я вважаю початок серйозного ремонту в нашому районному історико-краєзнавчому музеї, який розміщений у будинку культури. Хоч як прикро це визнавати, але донедавна, маючи непогані фонди, ми не мали приміщень, щоб виставити їх на огляд відвідувачів. Маловисківщина довго була одним із районів області, де по суті не було свого музею! Приміщення були, але в аварійному стані. Відтак музейні фонди були зібрані та проінвентаризовані, але зберігалися в окремому приміщенні, а сам музей не працював декілька років. З об’єктивних і суб’єктивних причин ні в кого до нього не доходили руки. І от минулого року на районному рівні було прийнято програму, за якою розпочалося фінансування робіт, а отже і самі роботи. До нового року вдалося відремонтувати дві музейні кімнати, сьогодні ремонт триває. Паралельно з цим створена музейна рада вже на двох засіданнях обговорює майбутні експозиції й те, в якому статусі працюватиме музей. Скоріше за все, це буде окрема юридична одиниця. Але нас найбільше тішить те, що вже цього року, найімовірніше до Дня Незалежності, ми зможемо відкрити музей, у якому будуть експозиції, починаючи від скіфської доби і завершуючи подіями Майдану й АТО. У нас є достатньо артефактів, експонатів і документів, щоб зацікавити відвідувачів, причому різних поколінь. Окрема експозиція буде присвячена фундаторам нашого музею — педагогам, соратникам Сухомлинського Олександру Сергійовичу Ковтуну та Григорію Миколайовичу Перебийносу. У тому, що маловисківщани і гості міста матимуть змогу зазирнути в глибину своєї історії, саме їхня неоціненна заслуга. Я сподіваюся, що за підтримки місцевої влади й активної діяльності музейної ради, до якої, крім посадовців, входять і громадські діячі, нам вдасться витримати взятий темп, а відкриття музею стане помітною подією в житті Маловисківщини.