Ціна дружби та нашої незалежності
За угодою, невідомо між ким і ким підписаною, Україна цього року отримає 55 мільярдів м 3 імпортного газу. Оскільки 130 дол. США коштує не один, а тисяча його кубів, то для підрахування того, в яку суму це задоволення нам обійдеться, 130 множимо не на 55 млрд., а на 55 млн. Й отримуємо кругленьку суму — 7 млрд. 150 млн. дол. США (як слушно зауважують росіяни: «Дружба дружбой, а деньги врозь!»). Оце і є справжня номінальна ціна нашої дружби із східним сусідом, а разом із нею — й нашої незалежності! Окільки, коли однієї миті Росія перекриє цей «голубой поток», настане колапс нашій економіці. Тоді незалежність ми втратимо якщо й не де-юре, то де-факто — неодмінно! Втім, для досягнення такої мети наш сусід може вдатися й до іншого заходу: підвищити ціну на газ із 130 до 230 дол. США за тисячу кубометрів...
На щастя, на сьогоднішній день так вчинити Росія не має можливості. Адже 80% газу, який ця країна експортує на Захід, проходить по території України. Проте так триватиме недовго. Оскільки вона будує на Півночі потужний газопровід в обхід не лише України, а й Білорусі, Польщі та країн Балтії. Коли його будівництво буде завершено, розмовляти із нами вона стане зовсім по-іншому.
Чи робить наша влада бодай щось, аби цього уникнути? Зовсім нічого! Натомість одне вона робить дуже справно: кожної осені десант наших високопосадовців вирушає до білокам’яної, де присягається «старшому братові» у палкій любові та безмежній відданості й сльозно благає не підвищувати ціну на газ вище певної позначки. Добряче поглузувавши з нас за лаштунками, «братня» сторона, домовившись з ними, врешті-решт, змилостивлюється. Проте нас не інформують, про що домовились, і нам залишається лише гадати. Чи не про те, приміром, що вимоги про повернення гідрографічних об’єктів у Криму, як про виведення Чорноморського флоту із севастопольських гаваней у 2017 році, залишається лише балачками, що не матимуть жодних наслідків?..
Перш ніж говорити про те, чим, на мою думку, негайно має зайнятися наша влада задля вирішення енергетичних проблем, хочу привернути увагу читачів до ще однієї проблеми (також енергетичної), що безпосередньо стосується нас, рядових громадян країни, і яка теж потребує невідкладного вирішення.
Неодноразово ми чули з вуст наших політиків: газу власного видобутку цілком достатньо для задоволення побутових потреб населення України. А коштує він не 130 дол., а близько 50 дол. США за тисячу м 3 . Якщо це так, то давайте примусимо владу розраховувати нам тарифи за комунальні послуги, що базуватимуться на ціні саме цього газу, й розрахунки друкувати на зворотньому боці платіжок, які ми щомісяця знаходимо у своїх поштових скриньках. Тоді й тарифи зменшаться, а кожний з нас буде розуміти, чому ми сплачуємо таку суму, а не іншу. Установи та підприємства нехай розраховуються за тарифами, що базуються на ціні імпортного газу.
Проте справа зовсім в іншому: все полягає у питанні спалювання після 15-ти років відновлення незалежності газу для підігріву води, що тече у радіаторах житлових й нежитлових будинків і яку отримуємо у гарячому стані. Відкриваючи крани у кухнях та ванних кімнатах, для приготування їжі на газових плитах, ми чинимо ніщо інше, як злочин проти власного народу. Для підігрівання води існує багато технологій, які пропонують фахівці. Але природа нашої влади така, що вона не чує й не прислуховується ні до кого, окрім самої себе. А звертати увагу на власних громадян вона починає лише тоді, коли люди виходять на вулиці. Газові ж плити потрібно замінювати на електричні — електроенергії в країні генерується більше, ніж це потрібно. А хіба не варто це зробити й задля того, аби люди не гинули через вибухи газу?!
Замість щойно зазначеного, влада займається протилежним. По-перше, в країні триває газифікація. Невже не зрозуміло, що із завершенням газифікації кожного села, селища, міста, району тощо, відбувається усе міцніше прив’язування нас «неразрывными узами» до східного сусіда? По-друге, замість того, аби замінювати газові плити на електричні, влада продає електроенергію за безцінок за кордон й не інформує нас, скільки газу можна купити за кошти, що отримуються від того продажу. Лише цього року, як повідомлялось у засобах масової інформації, Україна «відправить» за кордон майже на 20% більше електроенергії, ніж минулого. І ще: загальновідомо, що наша країна спроможна вже сьогодні генерувати набагато більше електроенергії, ніж генерує. Але не робить цього, бо влада шукає покупців за кордоном. Мабуть, комусь це вигідно.
Слід скласти перелік підприємств, де застосовується газ, і визначити, які з них, за певного переобладнання, взагалі зможуть обходитися без його застосування, й засобами економічного впливу (податковими, тарифними тощо) домогтись того, аби вони це зробили. У такий самий спосіб необхідно примусити зменшити обсяги споживання газу до мінімуму на тих підприємствах, на яких це не можна зробити.
Є нагальна потреба у здійсненні ще й такого кроку: заборонити створення нових підприємств, реконструкцію діючого та встановлення нового обладнання на існуючих підприємствах, якщо внаслідок таких дій необхідно буде збільшувати обсяги використання газу.
Застосувавши усі ці заходи, держава повинна підрахувати та поінформувати суспільство, який обсяг газу необхідно використовувати в Україні за рік, й у подальшому проводити таку національну енергетичну політику, яка б робила неможливим збільшення цього обсягу.
Крім того, в нашій країні є фахівці, які стверджують: «Україна може стати енергетично самодостатньою державою. Наприклад, якщо країни Європи (не враховуючи Росію, бо більша частина її території розташована в Азії) споживають за рік менше трьох трильйонів мегават електроенергії, то Україна, встановивши певну кількість вітрогенераторів, має змогу, за підрахунками на уковців, генерувати за рік п’ять трильйонів мегават! А енергетична самодостатність держави полягає у тому, що така держава не має потреби імпортувати (купувати за кордоном) жодного кубічного міліметру газу, жодної краплі нафти та нафтопродуктів, рівно як й будь-яких інших енергоносіїв.»
Тож давайте примусимо владу дати відповідь — праві чи ні ці фахівці? І якщо праві, то що робиться для запровадження їхніх розробок й коли Україна стане енергетично самодостатньою?
