Типова і не дуже типова доля українського ученого

15 грудня 2018 року виповниться 80 років дійсному члену Наукового товариства імені Шевченка Петру Васильовичу Вольвачу. Народився Петро Вольвач в селі Вольвачівка на далекому півдні Запорізької області. Село дістало назву від його засновників Вольвачів — людей Волі, що не могли терпіти неволю. В батьків Петра Васильовича народилися три майбутні видатні вчені, доктори наук, професори.

Талант і здібності Петра Вольвача проявилися ще з часів дитинства і юнацтва. В 1956 році він закінчує навчання в середній школі, через рік закінчує навчання в ремісничому училищі механізації сільського господарства і отримує диплом з відзнакою. В тому ж році він стає студентом Кримського сільськогосподарського інституту і через п’ять років отримує диплом з відзнакою за спеціальністю «плодоовочівництво та виноградарство», працює на різних виробничих посадах. З’являються його перші наукові публікації. З 1965 по 1968 роки навчається в очній аспірантурі Всесоюзного науково-дослідного інституту рослинництва імені академіка Вавилова в Лєнінграді і успішно захищає кандидатську дисертацію в галузі імунітету плодових культур. Це, практично, був перший етап наукової роботи вченого.

Пройшли роки плідної роботи Петра Вольвача, як дослідника-ученого. Він став відомим в Україні ученим-садівником, істориком аграрної науки, агроекологом. В 1998 році захищає докторську дисертацію до філософії в галузі біології. В 1999 році його обирають академіком Української академії екологічних наук.

Доля Петра Вольвача є типовою і не дуже типовою долею українського вченого. Так, за радянських часів — він міг працювати на великій державній посаді в Києві, але тодішнє КДБ розкрило його зв’язки з українськими молодіжними опозиційними організаціями і його робота в Києві була зупинена. Перелік його місць праці такий: він працює до 1972 року в Кримській помологічній станції, потім в Мелітопольському інституті зрошувального садівництва і з 1984 по 2001 роки в Сімферопольському державному університеті на керівних та наукових посадах. Ця праця, як і праця в подальші роки, була в науковому плані дуже плідною. Так, він є упорядником, автором, видавцем та науковим редактором дванадцяти книг, присвячених науковій та громадській праці видатного українця Л.П. Симиренка та його нащадків. Важко переоцінити цю подвижницьку працю для історії України. За вагомий внесок у відродження Симиренківської спадщини його обрано почесним садівником інституту помології імені Л. П. Симиренка, а у 2012 році від НАН України він отримав Симиренківську премію і став її лауреатом. Понад сімдесят наукових статей є у доробку Петра Вольвача.

Усе своє життя він був і залишається активною людиною, що поєднувала наукову і велику громадську роботу в Криму, залучаючи багатьох вчених і громадських діячів до різноманітних заходів, що були спрямовані на утвердження Української держави. Вже в 1993 році він стає членом Кримського відділення НАН України, його обирають головою Всекримського товариства вчених. Павло Вольвач стає співзасновником Кримського відділення Наукового Товариства імені Шевченка і його обирають головою цього відділення.

І ще...більше п’ятнадцяти років в Крим не поступають газети з Києва українською мовою. У газетних кіосках на прохання продати хоч якусь газету українською мовою відповідали «не было, нет сейчас и никогда не будет у нас газет на украинском языке». У Сімферополі видається газета «Кримська світлиця», головним редактором якої довготривало стає В. Качула. В склад редакційної ради цієї української газети вводять Петра Вольвача і ще ряд відомих у Криму науковців. Ця газета стає відомою у багатьох областях України, але в газетні кіоски Криму вона не надходить, її можна придбати лише через підписку. Газета стає рупором учених Криму у відстоюванні державних інтересів. І в цьому також велика заслуга Вольвача.

В 2002 році починає працювати у Сімферополі спільний факультет морських нафтогазових технологій, засновниками якого стали Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу та Кримська академія природоохоронного та курортного будівництва. Деканом цього факультету призначають мене. Згідно з Статутом на факультеті повинні були навчатися випускники шкіл Криму перших два роки у Сімферополі, а наступні три роки в Івано-Франківську. З перших днів роботи факультету Петро Вольвач був присутній на посвяті студентів, а тодішній митрополит (нині архієпископ) української православної церкви Київського патріархату владика Климент щорічно посвячував молебнем майбутніх студентів нашого факультету. Це сприймалося студентами як знакова подія у їхньому житті. Половина дисциплін читалися студентам факультету українською мовою. Закінчуючи навчання в Івано-Франківську, ці студенти вільно володіли українською і англійською мовами. В цьому я також бачу заслугу Вольвача.

Українська православна церква Київського патріархату також стає місцем, де після богослужіння збиралися українці і до них приходили кримські татари для обговорення або відзначення поточних проблем.

Петро Вольвач був одним з організаторів відзначення щорічно 9 березня Шевченківського дня народження. Цю подію освячував владика Климент і одним з перших виголошував промову Вольвач. До речі, на це відзначення приходили багато кримських татар з дітьми, і вони декламували вірші Шевченка і ніколи на ці урочистості не приходили росіяни.

На відзначенні дня народження генерала Григоренка збиралися сотні кримських татар, до яких приєднувалася українська громада і до цього також був причетний Петро Вольвач.

Мені і пану Петру багато разів довадилось виступати на кримському радіо і телебаченні, де ми відстоювали інтереси нашої держави.

Після 26 лютого 2014 року нам довелося покинути Крим, де у Вольвача був чудовий сад на сімферопольських пагорбах.

Останні роки Петро Вольвач живе під Києвом, не зупиняє свою громадську роботу, публікує чимало статей, його обирають членом спілки письменників України.

В особі Петра Вольвача ми бачимо великого трудівника, що своє життя присвятив будівництву нашої держави. Тож бажаємо йому ще довгих років життя і плідної праці.