У пошуках «золотої середини»
Своєрідність перетворень, які відбуваються в нашій країні, полягає в тому, що новий час ставить перед молодою державою нові й незвичайні завдання, які необхідно вирішувати швидко і ефективно. Ціна помилок та прорахунків при цьому дуже велика, що породжує головні труднощі реформування всіх сфер соціального життя. Перехід від тоталітарної системи в цивілізований світ можна порівняти з подоланням високогірного перевалу. Ми підіймаємося вгору, і вантаж стереотипів минулого все ще тисне на плечі. Основнi перешкоди в процесах перетворень, на мій погляд, виникають тоді, коли в їхню основу закладаються принципи, що не відповідають вимогам часу і далекі від духовних орієнтирів.
Очікувалося, що після тотального одержавлення громадського та особистого життя на перший план вийде людина, її особистість. І справді, звільнення людини від жорсткої опіки з боку держави відкрило дорогу самостійності людей, їхній активній участі в політичному житті країни, розвитку приватного підприємництва. Але що далі, то більше на шляху приватної ініціативи ям і ковдобин у вигляді законодавчих хиб та чиновницького свавілля, яке прийшло на зміну тотальному контролю держави над людиною. Звільняючись від тотального втручання держави в усі сфери життя, суспільство впало в інші крайнощі — зведення нанівець соціальної ролі держави. Так, радянська зрівнялівка — це погано, але й її протилежність — різка поляризація багатих і бідних — анічим не краща. Більше того, вона постійно несе в собі загрозу національній безпеці країни соціальними потрясіннями. Наш народ не заздрить багатим, бо соціальна нерівність принижує людську гідність. У змаганні на арені стихійного, «дикого» ринку гору беруть далеко не завжди найрозумніші, найчесніші і найпорядніші громадяни. І навпаки — далеко не всі, навіть дуже талановиті люди можуть брати участь у цій жорстокій боротьбі без правил.
У більшості країн встановився тип «змішаної економіки», коли державне регулювання поєднується з ринковим саморегулюванням і корпоративним регулюванням. У нас же природні монополії диктують ціни, а «ринок» виставляє на задвірки науку, культуру та високі технології. У розвинутих країнах, на які ми рівняємося, прийшли до висновку, що в трансформаційних процесах пріоритетною повинна бути соціальна сфера. «Перш, аніж забезпечити економічний розвиток, необхідно забезпечити соціальний розвиток, бо без соціального розвитку економічний розвиток не може пустити коріння», — така думка президента Світового банку Дж. Вульфенсона («Політична думка», 1999, № 1-2, стор. 73).
За допомогою гнучкої податкової політики держави, її керівної і розподільної ролі можна зупинити масове зубожіння і подолати загрозливу поляризацію суспільства. Так роблять в усьому світі. Інакше наш «ринок» ніколи не створить соціальної опори демократії — середнього класу, а держава може скотитися в провалля тоталітаризму.
Україна йде шляхом духовного єднання нації. Якщо говорити про релігійний аспект духовного життя суспільства, то складнощі в його гармонізації мені вбачаються в неконструктивній позиції УПЦ Московського патріархату щодо питань об’єднання українського православ’я та його ставлення до візиту в Україну Папи Римського Івана Павла II. Створюють перешкоди духовній єдності й випадки виявлення релігійної нетерпимості та екстремізму. Багато які проблеми релігійного життя в Україні належать до с+падщини минулого, і вони залишаються невирішеними, коли хтось підходить до них у новому столітті з позиції давно минулих днів.
У більш широкому розумінні духовності, що включає в себе й розвиток культури, представники інтелігенції шукають шляхи поєднання національних культурних традицій і досягнень сучасної європейської культури. В Україні насилу, дуже повільно і нерішуче затверджується державна мова. У продажу немає українських книжок, журналів, газет, а отже, й тут «ринок» усе вже розставив...
Справжнім лихом стало масове розкрадання історичних культурних цінностей та вивезення їх за кордон. В умовах ринку розпродується вся і все. Зведення новин часом починаються з гордого рапорту про те, скільки обленерго і як дешево вже продано іноземним компаніям, а завершуються сумною оповіддю про продаж людей у рабство зрадницьким шляхом.
Можливо, цей гіркий досвід допоможе зрозуміти, що будь-які крайнощі небезпечні для життя. А найвірніший вибір — «золота середина» в усьому. І в політиці — насамперед. У цій сфері, як у жодній іншій, домінують догмати, міфи та стереотипи минулого. Найбільш масова політична партія дотримується курсу: «з минулого — у «світле» минуле». І навіть найнечисленніші партії хочуть іти в демократичне майбутнє за допомогою більшовистських методів, запозичених з арсеналів минулого. Після цього дуже хочеться побачити «золоту» партійну «середину», яка б жила в теперішньому часі і планувала кроки в майбутнє з урахуванням історичного досвіду.
А пам’ятати минуле необхідно, позаяк у переддень десятиріччя незалежності України так і не виражено належної поваги і вшанування на державному рівні тих, хто, жертвуючи своїм життям, відстоював незалежність батьківщини. І сьогодні громадяни України не воюють у Чечні завдяки воїнам та офіцерам УПА, які своєю мужністю і героїзмом наближали незалежність України. Створено спеціальну комісію для вивчення (!) їхньої військової діяльності. Але хіба в Іспанії для проголошення акту громадянського примирення створювалася спеціальна комісія? І чому тоді не створено аналогічної комісії для вивчення військової діяльності інших сторін?
Мабуть, це питання в нікуди. А відповіді ж є.
