У цивілізацію поодинці не ходять

Відгукуючись на пропозицію «Дня» (№ 17, від 27.01.2001 р.), хочеться поділитися деякими думками про можливість трансформації України у світову цивілізацію.

Запитання: «Чи трансформується Україна у світовий цивілізаційний процес?» — зрозуміло, передбачає ствердну відповідь і підтверджується проголошенням незалежності, проведенням курсу ринкових реформ та цілеспрямованою орієнтацією держави на членство в ЄС. Однак, якщо розглядати трансформацію як рух, то тут можливі два основнi вектори: вперед — до прогресу або назад — до середньовіччя. Судячи з нинішніх показників, навіть з урахуванням економічних успіхів минулого року, ми, безперечно, відкотилися на кілька десятків років назад. І виправдання, на кшталт «хотіли, як краще, а вийшло, як завжди» служить слабкою втіхою. Чому ж так вийшло? Куди ділося після розпаду СРСР зовсім немале (Україна була найбагатшою та найрозвиненішою республікою колишнього Союзу) національне багатство? Адже навіть сумнозвісний приватизаційний сертифікат, за словами екс- президента Л. Кравчука, оцінювався тоді в 15 тис. радянських карбованців.

Гнітючу статистику наводить віце-президент Українського союзу промисловців та підприємців Володимир Рижов («День» від 14.06.2000 р.): «У Чехії урядові заходи дали можливість за три роки збільшити ВВП на $23 млрд., в Естонії — на $3 млрд., у Литві — на $5 млрд., у Польщі — на $31 млрд. В Україні за цей же час ВВП зменшився на $2 млрд.». Питається: а що, наш уряд не може вжити аналогічних заходів і збільшити цей жаданий ВВП? Адже не так давно (1990 р.) середньодушовий ВВП в Україні був більшим, як у Польщі. Нині ж він у сім разів менший і становить усього $600 у той час, як у нинішній Польщі — $4500. Навіть у бідному за нинішніми мірками Китаї він дорівнює $3200. Такі порівняння породжують сумні думки про нездатність нашого уряду вивести країну із тривалого кризового стану. Можна впевнено сказати, що будь-який із нинішніх кабмінівських чиновників зможе знайти безліч об’єктивних причин, які негативно впливають на його титанічні зусилля для підйому та поліпшення справ у своїй галузі. І йому, цьому чиновнику, можна впевнено заперечити, пославшись на стабільні темпи зростання промислового виробництва в м. Києві (які 2000 року порівняно з попереднім роком становили 126,1%), а також у ряді інших регіонів. Це вселяє надію на можливість нашої трансформації у світовий цивілізаційний процес.

Однак відбутися ця трансформація зможе лише тоді, коли ідея приєднання до світової цивілізації стане загальнонаціональною ідеєю, а не тільки ідеєю елітарних верств. Сказати, що «процес пішов», можна буде лише в тому випадку, якщо кожний із нас почне свій власний рух до цивілізації, а не стане чекати від доброго державного дядька заповітного блюдця зі справедливо зваженим, належним йому шматочком цивілізації. Цілком зрозуміло, що з різних причин далеко не всі українці можуть розпочати свою справу, але поголитися, почистити взуття, одяг і пришити гудзика перед виходом на вулицю до снаги абсолютній більшості, і вже це буде служити показником готовності до підвищення нашого рейтингу в очах цивілізованих західних сусідів. До речі, цим сусідам зовсім не байдуже, яких світоглядних позицій дотримуються українці, бо цивілізованому співтовариству однаково чужі як профашистська, так і прокомуністична орієнтація, і з цим не можна не рахуватися. Отже, прихильникам «світлого майбутнього» не зайве буде задуматися про свої політичні уподобання, пам’ятаючи, що побудова комуністичного суспільства і трансформація у світовий цивілізаційний процес — речі абсолютно несумісні.