«Україна потребує ментальних змін»

Наталія ГРАНЧАК, голова організації «Команда Небайдужих»:

— У країні відбулися, здається, надзвичайно суттєві зміни в політичному житті. Кардинальне оновлення Верховної Ради, Кабінету Міністрів. Всі ці тенденції знову дають людям надію на швидкі зміни. Однак останній тиждень, на мою думку, може стати початком розчарування. В активної проукраїнської меншості суспільства є серйозні підстави для занепокоєння. «Мир за будь-яку ціну» — це не той шлях, яким має йти країна. Стан у суспільстві нагадує пороховий склад, до якого вже почали прилаштовувати гніт. Проте чи підпалюватимуть його, чи ні — залежить від дій влади.

У нашому місті змін мало або ж вони повільні. Хоча позитивна динаміка радує. Проводяться заходи, фестивалі, лекторії тощо. Їх організаторами виступають різні громадські організації. Це свідчить про те, що Полтава міняється на краще. Гадаю, що такі ж зміни, але ще менш помітні, відбуваються і загалом у суспільстві. Україна потребує ментальних змін, але ми ще багато маємо працювати над цим.

В особистому житті теж відбулися зміни, якраз на ментальному рівні. Я зрозуміла, що можу міняти себе, а змінюючи себе, міняти на краще реальність та світ навколо себе. Наприклад, я спромоглася здійснити абсолютно спонтанну подорож до друзів. Від рішення до його реалізації пройшла доба. Це прекрасний досвід, який навчив мене цінувати життя і робити його прекрасним.

Микола ЛИСОГОР, журналіст інтернет-видання «Полтавщина»:

— Говорячи про хороше, передусім згадуєш простих людей. Вони живуть не так, як би їм хотілося, але зберігають у своїй душі позитивний настрій. Попереду свято Покрови й День захисника України. Для людей, які далекі від війни, це зайвий привід відпочити. Ветерани отримають подяку, нагороди, згадають своїх полеглих побратимів.

Ще з хорошого: з першого жовтня у Полтаві почав працювати «Екобус» — мобільний пункт, який безкоштовно приймає відпрацьовані батарейки, люмінесцентні лампи й ртутні термометри від населення. За графіком «Екобус» виїздить у спеціально визначені місця, зручні для мешканців. Тож місто отримало можливість викидати небезпечні відходи не на сміттєзвалище, а відправляти їх на переробку. У сфері екологічної гігієни в нашого міста великий прогрес: у цьому році з’явилося багато баків для сортування сміття. Ще два роки тому баки, на яких написано «папір», «пластик», «скло», були дивовижею.

Особисто мене радує осіння погода. Так, сьогодні надворі мряка, але на вихідні потепліє і почнеться період золотої осені, коли дерева вкриються різними відтінками жовтого та червоного, на небі світитиме яскраве сонце, а повітря прогріється до приємного тепла. Чудовий час для прогулянок і яскравих фото!

Але хороше й погане завжди поруч. Хто не радий осені й зимі, так це мешканці сімнадцятьох багатоповерхівок мікрорайону Інститут зв’язку. Полтавський турбомеханічний завод через борги відмовився надалі давати тепло будинкам. Місто підстрахує, але без модернізації цього буде замало для тепла у квартирах.

Коли ти журналіст і пишеш про політику, продажні суди, кримінал, корупцію, то в першу чергу звертаєш увагу на негативні речі, яких у нашому місті повно. Нещодавно був затриманий на хабарі начальник Полтавської митниці, який брав гроші за те, що спрощував розмитнення фур із товаром.

Минулого тижня депутатка Полтавської міської ради вийшла із фракції БПП, після чого почала отримувати погрози й образи на свою адресу.

В одному з мікрорайонів міста через халатність підрядника сталася прикра подія: під час злив затопило дитячий садочок — підрядник не встиг перекрити покрівлю, бо ціле літо, поки тривав ремонт, нічого не робив. А в садочку понад 300 дітей, частина з них буде сидіти вдома, а частину водитимуть в інший садочок.

Людмила КРИВОБОК, PR-менеджер, блогерка:

— Хороше з поганим крокують пліч-о-пліч та добряче взаємовпливають. Так усе погане легше перенести. За останній місяць набралася сміливості й завела блог на YouTube, незважаючи на свій страх публічного осуду, перфекціонізм та інфантильність. Розповідаю про власний досвід гештальт-терапії з позиції клієнта та студента. За плечима залишилася перша сходинка підготовки майбутніх гештальт-терапевтів (і сертифікат першого ступеня), попереду сходинка друга, курс із загальної психології. Це мене підштовхує жити, творити й насолоджуватися моментом. Вершиною мого спротиву власному бажанню робити все ідеально на цьому відеоблозі стають влоги з подорожей, змонтовані на телефоні під час перельотів. Так, не ідеально. Так, можна було б продумувати мову, свій зовнішній вигляд, декорації, світло тощо. Але тоді доведеться відсувати починання до нескінченності, а я цього більше не хочу.

Ще з позитиву. Останнім часом пощастило поринути в круті подорожі. Спонтанно побувала у Китаї, Тунісі, ОАЕ. Не дуже спонтанно у Литві. І що я вам скажу? Таки світ менший, ніж здавалося. А життя в подорожах розширює горизонти світосприйняття більше, ніж можна собі уявити.

Свідомо не хочу акцентувати увагу на поганому, зокрема на політичній арені країни. З двох причин: по-перше, не надто добре розбираюся, як воно — керувати країною; по-друге, такого «поганого» реально вистачає і без мене. Та все ж мене відверто насторожують новини про різні абсурдні дивацтва нардепів у Верховній Раді, про домовленості з північним сусідом тощо. І я не можу спрогнозувати, що чекає на мене у майбутньому. У країні триває війна, і зовсім не зрозуміло, що буде далі... То ж і залишається мати надію на краще, але готуватися до гіршого. Принцип, який мене ще жодного разу не підводив.

Що для мене дійсно погано — я не маю машини часу. Я не можу робити своїх близьких молодшими чи здоровішими тільки силою свого бажання. Але щось таки можна зробити в цій ситуації? Так, бути поряд, дарувати свою любов та тепло, просто обійняти і сказати «Дякую!».