Українець у європейській історії XVIII ст.

Українці залишили вагомий слід в історії Європи. До них ми з повним правом можемо віднести й вихідця із Батурина, гетьманича Григорія Орлика.

Народився Г. Орлик 5 листопада (за старим стилем) 1702 р. у Батурині в родині старшого канцеляриста Пилипа Орлика та Ганни Герцик. Хрещеними батьками йому стали гетьман Іван Мазепа та дружина генерального судді — Любов Кочубей.

Становлення Г. Орлика як особистості європейських цінностей відбувалося в гетьманській столиці, адже за часів гетьманування І. Мазепи Батурин дійсно був європейською столицею. Уже згодом Григорій здобув освіту в Лундському університеті, одному із провідних університетів Швеції.

Г. Орлик відіграв важливу роль у дипломатії однієї з могутніх європейських країн XVIII ст. — Франції. 30 років свого життя він присвятив французькій таємній дипломатії, водночас глибоко переймаючись інтересами українського козацтва.

За словами дослідниці життєвих сторінок Г. Орлика Ірини Дмитришин: «Григорій був для Франції надзвичайно цінним дипломатичним агентом, який міг діяти одразу в трьох таких різних світах, як Річ Посполита, Швеція та Висока Порта з Кримом. Навряд чи була інша людина, що знала би їх завдяки власному досвіду, так добре розбиралася б в особливих устроях кожного із цих універсумів, володіла би їхніми мовами й була б відомою та шанованою в кожній із цих держав. Г. Орлик на службі Франції мав, безперечно, європейський вимір. Стати посланцем французького королівства у XVIII ст., коли альтернативних засобів комунікації майже не існувало, означало мати повну довіру королівської Франції. Г. Орлик заслужив її дивовижно швидко».

Варто зауважити, що Г. Орлик відіграв важливу роль і в історії Польщі — під час другого обрання Станіслава Лещинського королем. Таємна подорож С. Лещинського через усю Європу є однією із найцікавіших сторінок виборів на польський трон. Ця таємна місія була блискуче виконана Г. Орликом. Як зазначали тогочасні французькі джерела: «Відомо, що король Станіслав поїхав, але морем чи суходолом — цей невідомий факт нащадкам буде важко встановити». Таємна подорож тривала з 22 серпня до 8 вересня 1733 р., і її учасники їхали, постійно змінюючи імена (мали по декілька фальшивих документів), коней, карети, перевдягалися в костюми різних купців. Пізніше зазначали: «Нащадкам буде складно повірити, що принц, віддалений за 400 льє, приїжджає до Варшави в супроводі однієї людини і проголошується королем за 15 днів. Ця подія є однією із найвизначніших в історії, яка не промине довідатись про всі обставини».

Франція у XVIII ст. була зацікавлена у зміцненні шведсько-польсько-турецького бар’єра. Григорій Орлик вважав, що Україна могла б допомогти в цьому зміцненні. У численних меморандумах, які Г. Орлик готував для королівського двору та особисто для французького короля Людовика ХV, аналізуючи міжнародну ситуацію, він завжди говорив про Україну як про «козацьку націю, яка перебуває під гнітом, але нескорена і лише чекає на слушний момент, щоби повстати і скинути російське ярмо».

Г. Орлик залишив слід і у військовій справі Франції. 1747 р. він отримав дозвіл створити полк німецької інфантерії, що на той час було досить поширеним. З дозволу С. Лещинського він дав йому назву «Руаяль Полонь» (Royal Pologne). Г. Орлик на чолі полку брав участь у Семилітній війні (1756 — 1763 рр.).

Г. Орлик — один із перших українських політичних емігрантів ХVІІІ ст., представник українського козацтва в європейських державах, котрий своїми чеснотами й дипломатичним хистом домігся визнання трьох із них. Цьому є прямі підтвердження — його нагороди. Це орден святого Людовика від короля Франції Людовика XV (18 липня 1744 р.), орден Меча від короля Швеції Фредеріка І (4 грудня 1751 р.). А третім орденом і третьою коронованою особою, яка підкреслила й визнала його заслуги, була імператриця Австро-Угорщини Марія-Терезія. Після смерті Г. Орлика 1765 р. вона вручила орден Зоряного Хреста його дружині, Луїзі-Елені Ле Брен де Дентевіль. Тобто три короновані особи європейських держав визнають його дипломатичні та військові здібності.

В особистому військовому досьє Г. Орлика зберігається лист, який засвідчує його успіхи на дипломатичному фронті. Міністр-посол Швеції у Франції Шеффер зазначає: «Ваша Екселенція знає краще, ніж будь-хто, обставини, за яких пан граф д’Орлик перебував упродовж усього свого життя і що він завжди вирізнявся своєю мужністю й талантами, як і своєю незмінною відданістю меті, яка становить для обох королівств обопільний інтерес та цінність».

Отже, ким був Григорій Орлик? Він був прийнятий і спілкувався з володарями наймогутніших європейських держав та першими особами тієї епохи. Він перетинав європейський континент кілька разів зі сходу на захід і з півночі на південь, і навряд чи українське питання мало в історії більш дієвого та відданого захисника. У більш широкому контексті Г. Орлик був серйозним чинником європейської дипломатії — за ним полювали і стежили не тільки Петербург та Відень. Його арешту вимагали саксонські Дрезден і Варшава. Натомість на нього розраховували польські конфедерати і шведські патріоти. З ним рахувалися татари, і, зрештою, на нього покладали надії й на власній Батьківщині.