Українська академічна керамологія ХХI сторіччя
Традиція гончарювання роду Пошивайлів, хоч як сумно про це писати, здається, завершується. Найстаршому і єдиному нині гончареві - представникові династії, заслуженому майстру народної творчості України Миколі Пошивайлу виповнилося 77 літ у 2007 році. У цій родині любов до кераміки і її творців від діда-прадіда передавалася онукам, яких старанно готували до виконання особливої родинної місії - збирання речових і документальних матеріалів, їхної систематизації, узагальнення відомостей і наукового осмислення феномена гончарства. Так почала складатися нова родинна, Пошивайлівська, традиція етнологічних студій гончарства. Вона була започаткована в 1980-х роках серією публікацій провідного нині українського вченого-керамолога, доктора історичних наук Олеся Пошивайла в періодичних виданнях про звичаї та обрядовість українських гончарів. Зібрані польові й літературні матеріали на початку 1990-х років були узагальнені в його монографіях: «Гончарство Лівобережної України ХIХ - початку ХХ століть і відображення в ньому основних духовних настанов української народної свідомості» (1991), «Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна» (1993), «Ілюстрований словник народної гончарської термінології Лівобережної України (Гетьманщина)» (1993).
Олесь Пошивайло є автором численних інших наукових праць з проблем українського гончарства, у тому числі монографій: «З досвіду роботи по підтримці й розвитку гончарства Опішні в другій половині ХIХ - на початку ХХ століть» (1989), «Опішне - гончарська столиця України» (2000), «Гончарська столиця України: по-українськи «Опішне», а не «Опішня» (2000), «Гончарська столиця України: видавництво «Українське народознавство» (2000). Він також відомий як ініціатор заснування Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (1986), меморіальних музеїв-садиб гончарки Олександри Селюченко (1988) та гончарської родини Пошивайлів (1999); Колегіуму мистецтв у Опішному (1997); Українського керамічного товариства (2000), Інституту керамології - відділення Інституту народознавства НАН України (2000), де обіймає посаду директора. Олесь Миколайович плідно займається редакторською діяльністю, є головним редактором «Українського керамологічного журналу», національних наукових щорічників «Українська керамологія» та «Бібліографія українського гончарства».
Справжньою очікуваною для наукової громадськості України несподіванкою стала чергова монографія Олеся Пошивайла «Українська академічна керамологія». Книга складається з чотирьох частин: теорія керамології, історія української керамології, сучасні українські академічні керамологічні студії та українська академічна керамологічна бібліографія (2001-2005). Це перше в Україні дослідження про предмет і завдання української керамології, українські керамологічні джерела, основи збереження гончарної спадщини, методи керамологічних досліджень, українську керамологію й суміжні науки, а також про становлення, організаційне структурування та сучасний розвиток української керамології як науки, досягнення Інституту керамології впродовж 2001-2005 років. У ній висвітлено основні напрямки наукових студій новітньої академічної установи загалом та індивідуальні дослідницькі зацікавлення вчених зокрема; подано основні відомості про сучасних українських керамологів. Систематизовано публікації співробітників iнституту зазначеного часового проміжку. Основне тематичне спрямування анотованих матеріалів - археологія, історія, етнографія, мистецтво та термінологія гончарства. Узагальнено також інформацію про зміст опублікованих номерів (книг, випусків) друкованих органів Інституту керамології - національного наукового часопису «Український керамологічний журнал» та національних наукових щорічників «Українська керамологія» і «Бібліографія українського гончарства».
Книга започаткувала видавничу серію «Українська академічна керамологія ХХI сторіччя» (2001-2005), яка висвітлюватиме найважливіші досягнення вітчизняних учених-керамологів за кожні п'ять років. Це наукове видання неодмінно стане незамінним посібником для керамологів, етнологів, істориків, археологів, мистецтвознавців, краєзнавців, музеєзнавців, бібліотечних працівників, викладачів і студентів вищих навчальних закладів, аспірантів та здобувачів наукових ступенів, а також сприятиме розвитку відносно молодої, але досить важливої науки - керамології.
