Українська інтелектуальна лінія високої напруги
Україною котиться висока хвиля віншування Ліни Василівни Костенко. Презентація книги «Берестечко» в Українському домі 22.03.2010 р., на мій погляд, стала апофеозом народної поваги й подяки Поетесі, певним переосмисленням сьогоднішніх реалій та поверненням до вічних інтелектуальних цінностей. Безумовно, знаковим є й час, коли Ліна Василівна вийшла з тіні свого майже двадцятилітнього мовчання. Саме зараз, коли наша Україна хвора, вона, мов ЛІКАР, прийшла на допомогу. Так, Україна-мати хвора на найстрашнішу хворобу — байдужість до себе, до свого майбутнього, до своєї долі й майбутнього своїх дітей... Зараз майже «стабілізоване» суспільство принишкло й поки що мовчить. Не будемо про причини — про це сказано доволі. Важливіше інше, Ліна Василівна вийшла з тіні, щоб сказати на весь світ своєю книгою «Берестечко» про нашу Перемогу над поразкою, що українцям не потрібно підніматися з колін, бо там вони ніколи й не були. А той, хто плазував до цих пір, певно й далі приречений плазувати (бо йому так зручно).
Сьогодні ми є свідками боротьби за владу, знищення тендітних, кволих паростків демократії та громадянського суспільства. Нова влада розвертає вектор розвитку України на 180 градусів. Шоковане суспільство поки отетеріло спостерігає за цим процесом.
«Привиди минулого вже зручно і щільно заповнюють своєю клейкою масою не надто відпрацьовані механізми демократії: ще трохи і ці механізми зупиняться» (О. Пахльовська «Імператив інтелектуального опору», «День» №53, 26—27 березня 2010 р.).
Період відновлення «кучмівської» влади, який триває тільки місяць, вже охарактеризувався рядом провокацій. Одіозні фігури виступають потужною «п’ятою колоною» в Україні. Крок за кроком вони тестують українське суспільство, дивлячись на громадян, як на лакмусовий папірець, чи ковтатимуть українці всі ці провокативні, антиукраїнські ідеї: про газовий консорціум, про нейтральний позаблоковий стан України, про міфічний новий союз слов’ян Білорусі, Росії та України з центром у Києві (!) та про залучення України до єдиного митного союзу трьох країн тощо. В усіх цих схемах спільним є лише одне — беззастережне панування імперської Росії.
Певним чином, у сьогоднішній ситуації мені вбачається єдиний плюс: єдність дій ВР, уряду й Президента, чого, на жаль, не було за часів попередньої влади. Україна за всі попередні роки настільки була обурена, знекровлена та деморалізована боротьбою гілок влади, що сьогоднішня єдність декого оманливо підкупає.
Влада переконливо старається довести, що «Україна для людей» — це для «простих людей». «Прості люди — це радянська метафора політично безграмотної, культурно відсутньої й громадянськи байдужої людини, яка є нащадком «Homo Sovietiecus’a» (О. Пахльовська «Імператив інтелектуального опору», «День»№53, 26—27 березня 2010 р.).
Сьогодні з впевненістю можна констатувати, що нинішня влада — антиукраїнська за суттю. Безумовно, ніхто з її очільників цього відкрито не проголошує. Більше того, всі дії прикриваються лицемірними гаслами піклування про Україну для «простих людей», віднімаючи у них гуманітарні цінності (пам’ять про Голодомор-геноцид, національних героїв ОУН-УПА). Донецький суд вже визнав неправомірним присвоєння попереднім президентом звання Героя України С. Бандері. Створюється тиск на ЗМІ, відміняються новим міністром освіти п. Табачником іспити з української мови.
А що ми, прості громадяни, можемо протиставити цій навалі? Як протидіяти?
Сьогодні українське суспільство вже відчуло повною мірою правління немовби «помаранчевих», які зазнали поразки тому, що не було виконано правило трьох «в» (на мій погляд, це найголовніше) — відокремлення, відмежування, відділення елементів суто української ідеї від відверто антиукраїнських дій. Безумовно, це особливо визначилося на південному сході та в Криму. Тож сьогодні, як наслідок, ми й маємо реставрацію кучмівського режиму з відновленням вертикалі поліцейської держави.
Саме за невиконання цих трьох «в» в Україні не сталося національного об’єднання на основі єдиної мови та єдиного минулого. Однозначно, йти в Європу з таким світоглядним багажем просто неможливо. На додаток, попередня влада не створила дієвої мотивації в досягненні вище означених засад. Більше того, в Україні спостерігається протилежне — інформаційний простір окупований російськими ЗМІ (фільми, книжки, телепрограми тощо). Таким чином, створилися чудові умови, щоб не виховувати національну гідність, а всебічно культивувати злочинну неповагу та байдужість до держави.
Сьогодні потерпіла фіаско, на мій погляд остаточно, ідея об’єднання на кшталт «схід і захід разом». Це була скоріше ідея бажаного ірреального, ніж реального. «На подібні думки у нас негласне табу, але дуже не хотілося б, щоб ми уподібнювалися до страуса» (Д. Росохатий «Ефект ящірки», «День» №58-59, 2—3 квітня 2010 р.). Автор статті дуже слушно згадав про цей ефект, коли ящірка в момент небезпеки заради збереження життя залишає свій хвіст. Український хвіст — це південний схід та Крим. «За «допомогою» цього «східного крила» ми летимо вже вісімнадцять років, але не прилетіли ні до цивілізованого бізнесу, ні до справедливого судочинства, ні до НАТО, внаслідок чого опинилися в ролі кролика у клітці з удавом» (там же).
Тож, очевидно, ідея «хвоста ящірки» набирає сьогодні все більшої реальності. На моє переконання, настав час замість того, щоб ховати голову в пісок, лицемірно не помічаючи проблеми, повноцінно задіяти Українську Інтелектуальну Лінію Високої Напруги, підключити всі українські сили до неї з тим, щоб, нарешті, цивілізовано вирішити питання майбутнього України. Досвід Чехословакії, а зараз Чехії й Словакії — повноцінних членів Європейської спільноти — перед очима.
