Українські «герої» російських серіалів
Ми звикаємо до монотонності сучасного життя. Легкий сніданок, «транспортні пригоди» дорогою на роботу, чергові жарти з колегами, нудна робота, неприємності в дітей, легкі сварки з дружиною або чоловіком за вечерею — все це значна частина нашого життя.
Напевно, не довго ми протягли б, якби не було в нас телевізорів. Так, саме ці незграбні «ящики» й прикрашають наше буденне життя. Так і наші жінки, переживаючи труднощі чергової Рахилі або Марії, нахапаються нездійсненних мрій з телеекрану, та й на час забудуть про життєве сум’яття. Для чоловіків знайдуться супер-герої спецназу, що перебили половину міста заради того, щоб помститися своєму нечестивому сусіду. І засинається після таких фільмів швидко й солодко. Не виходить щось у недбалого підлітка, а телевізор тут як тут із черговою усипляючою історією про життя провінційного «гидкого каченяти».
Все б було добре, але надумали політики через той ящик штовхати свої нікчемні думки. Та виявилася ця справа заморочливою й дорогою. Але в комуністів совкової епохи сил, грошей і часу було вдосталь, пропаганду своєї ідеології вони проводили не тільки в кіно, але й щокроку своєї нелегкої діяльності. І до того ж побоювалися вони непередбачених прогнозiв мислячих чомусь трохи інакше. Під час приватизації через горезвісну ідеологію можна було прогавити ласі шматочки ситної радянської економіки.
А коли все поділили, то час і гроші вже можна було вкладати з розумом. Так, тільки вітчизняним діячам мистецтв часу вистачало всього лише на пусті й гучні розмови про минулі традиції й сьогоднішні амбіції. А ось росіяни вирішили пригадати минуле. Почали з «Брата». «Прибрати всіх кавказців — і щастя прийде в російську хату!», — волали Сухоруков iз Бодровим-молодшим. А як по-іншому, коли чеченська кампанія в розпалі, а за цинкові домовини потрібно все- таки виправдовуватися перед «убитими горем солдатськими матерями»? Але вороги виявилися міцними. Це було варте уваги «реаліті-шоу». Не даремно призом став московський трон.
Але тут були виділені кошти на черговий шедевр Сухорукова й Бодрова-молодшого. Герої «мочили» вже українців. Причому тих, які були в Америці. І нащадків галичан з їхнім специфічним говором. Російські радикали залишилися задоволені. Їх підтримали бізнесмени, розпочавши екзекуцію над своїми нелегалами з будівельних майданчиків. Підтримав Лужков, у вівши жорстку процедуру реєстрації українців. Підтримали самі українці, зібравши аншлаги у своїх кінотеатрах на горезвісному «Браті-2».
А далі пішли серіальчики, де все частіше стали з’являтися смішні й жорстокі українці. У серiалi «Любов.ru» російський дизайнер збожеволів на ідеї виїхати в Канаду на постійне місце проживання. Його дружина, українка, — проти, а він вирішив скористатися для цього її правом приєднатися до місцевої української громади, навчившись говорити українською мовою. У нього трохи вийшло, однак з акцентом. Він повністю деградує. Внаслідок його не пiзнає навіть колишній начальник. Ось так ненав’язливо російський кінематограф вселяв нам думку про те, що «з українцем поведешся — горя наберешся».
Важко боротися зі звичкою нашого народу давити своїх, щоб вислужитися перед чужими. А далі — пішло-поїхало. Недолюдок-майор у «Курсантах» чомусь носить українське прізвище. Аналогічна ситуація в «Штрафбаті». Що вже казати про прапорщика Шматко з його колегою в «Солдатах»?! Парочка самодурiв з українським корінням здiйснює вчинки, властиві дітям або, у крайньому випадку, підліткам, але не військовим. Це можна було б списати на особливості армійського гумору, але прізвища... Чи це вже підсвідоме? Ось так і українці отримали образ прапорщика як символу середньостатистичного українця у свідомості простого росіянина.
Здавалося б, молодіжний серіал «FM и ребята»... Однак і в ньому слабовільний і смішний начальник радіостанції якимось чином має українське коріння. Я вже не кажу про авантюрних братів- близнюків із «Дальнобійників» і українок-склочниць, яких вдосталь у будь-якому російському серіалі.
Але ось українці вже почали з’являтися і в мультфільмах. Наприклад, у мультфільмі «Альоша Попович і Тугарин Змій» київський князь Володимир виявляється простим шахраєм. Альоша Попович віддає йому золото на зберігання, а той привласнив його собі. І тільки після погроз він повертає дорогоцiнностi. Я вже не кажу про те, що на фоні російських богатирів київський князь виглядає безпорадним старцем із лукавим блиском в очах.
Не менш цікава ситуація і в документалістиці. Росіяни знімають багато документальних фільмів, особливо які стосуються тем наркоманії, проституції й криміналу. І чомусь у цих фільмах досить часто можна почути наступні коментарі: «Молода киянка Таня з усмішкою йде до свого клієнта. Вона ще не розуміє своєї долі. Вона або загине від рук неврівноваженого клієнта, або від букета захворювань, що передаються статевим шляхом»; «У громадянина Росії виявилося все в порядку з документами, а ось двох жителів Донецька довелося затримати»...
Я вже не говорю про те, що в момент напружених відносин Росії з Грузією в одній iз програм циклу «Кримінальна Росія» 80% крадіїв автомобілів, що фiгурували в програмі, виявилися грузинами.
Подібна ситуація і в гуморі. Ось, наприклад, наші «Кролики» в Росії не без успіху у своїх номерах розкручують образ істеричної, товстої, безкультурної, чоловікоподібної жінки, яка розмовляє на російсько-українському суржику. І попит на неї великий по всій Росії. Ось така собі квазі- Вєрка Сердючка. Найсумніше в тому, що більшості українців це подобається. Росіянам подобається сміятися над нами, тому що вони по-іншому не можуть сприйняти нас, але невже ми такими бачимо себе самі й нас це влаштовує?!
Але росіяни починають працювати фундаментально. Пройшли часи, коли вони сміялися над солдатами й міліцією. Сьогодні вони починають виписувати образ нового героя Росії. Вибір припав на серіал «Кадети». Я вже не кажу про те, що сільський суворовець Перепєчко носить старовинне українське прізвище й виступає в ролі посміховища. Тут творці серіалу вирішили прописати «нового російського» Тимура: взяли відомого 25-річного журналіста НТВ із бездоганною американською посмішкою й посадили серед 15-річних молодиків. Зробили йому бездоганну біографію військового аристократа, а в сценарії виділили найпозитивніші моменти. За сюжетом, він рятує від смерті таксиста, протистоїть корупції в освіті. Проти нього плетуть інтриги темні сили. Його несправедливо виключають з училища, а перед тим як поновити, генерал особисто приходить до нього додому просити вибачення. Але обрали не того актора, та й герой його позитивний до непристойності. Виявилося, що менш позитивні, але більш схожі на звичайних хлопчиськ герої стали популярнішими, ніж горезвісний Ілля Синіцин. Тому сьогодні сценаристи намагаються розбавити його образ «святого» звичайними людськими слабкостями. Хоча, по суті, він відображає суть сучасної доктрини російської армії, підтримуючи кампанії в Афганістані, Чечні й навіть Цусіму. Померти за Росію для нього — гордість. І в нього є майбутнє. Він — переможець. Не менш амбіційні й умілі творці серіалу «Автономка». Його варто подивитися, щоб закріпити міф, що полюбився росіянам про українця-ворога.
Я далекий від думки, що всі вищеперелічені факти чітко сплановані, але в суспільстві вже сформовані подібні установки. І тепер такого вимагають не тільки політики, а вже й звичайні росіяни. А щоб тримати своїх співвітчизників у тонусі, вище російське керівництво й вигадує конфлікти, подібні «Тузлі», «маякам» і м’ясомолочним заборонам. Можна все звалити на економічні чинники, але навряд чи розумний бізнесмен буде в збиток собі розігрувати авантюрні проекти, від яких вони ж і страждають. Я не знаю бізнесмена, який би з власної ініціативи йшов на свідоме загострення відносин зі своїми ринками збуту. Так і від політичного неладу програли звичайні російські покупці: дефіцит товарів агукнувся їм стрибком цін. Ось так геополітичні маневри б’ють по гаманцю звичайних росіян.
Ось так аналізуєш і гадаєш, коли ж ми почнемо піклуватися про свій імідж так, як піклуються вони?! Я не закликаю до брудних провокацій проти нашого стратегічного партнера. Я просто пропоную замислитися всім нам над тим, навіщо росіяни цілеспрямовано й повсюдно культивують образ українця-ворога? Це демонстрація біцепсів перед черговими парламентськими й президентськими виборами або пережиток імперських амбіцій нашого стратегічного сусіда? Відповідь дасть тільки час. Але й нам не потрібно сидіти, склавши руки, а, незважаючи на географічні й політичні розбрати, разом відстоювати свої національні інтереси. Будь то в Закарпатті чи Криму, думати про майбутнє країни, приймаючи як внутрішні, так і зовнішні актуальні виклики для нашої держави.
