Українській нації потрібен рідний батько, а не вітчим чи мачуха
Українська нація та її держава у небезпеці! Управляти нею, а значить грабувати її та плюндрувати, рвуться чужинці, які хочуть використовувати нас і наші багатства у своїх шкурних інтересах та інтересах своїх закордонних хазяїв. Ми ж, народ смирний та покірливий, «хилимося як і хилилися», гнемося аж до землі, забуваючи, що нас у державі понад 80%! Це ж сила! Але не слава. На жаль, українська нація дозволяла собі й зараз дозволяє, щоб нею керували чужі дядьки й тітки, такі кати, як Петро І, Катерина ІІ, В. Ленін чи Й. Сталін, людці без моралі та духовності, виродки людського роду. Шкода, що ця сила не використовується для блага українства, тобто самих себе. Адже історичним парадоксом є те, що у Верховній Раді патріотично налаштованих депутатів, здатних відстоювати інтереси титульної української нації, менше однієї чверті її складу! Коли ж, нарешті, ми вичавимо з себе раба, назавжди позбудемося рабського приниження перед безчесним і підлим колонізатором і його п’ятою колоною в нашій державі?
Державний устрій і конституційний лад повинні спиратися на менталітет корінної нації, традиції її самоорганізації та державотворення в минулому. Живучи на багатій землі в сприятливих кліматичних умовах, українці завжди були незалежними господарями, не підпорядковувались ні своїй, ні чужій владі. У них не сформувалась соціальна піраміда з могутньою верствою аристократії духу та багатства, а тому легко підкорялись чужим владикам. Вони ставали могутньою та згуртованою силою, коли їх на боротьбу за національне й соціальне визволення очолювали сильні та харизматичні лідери. Такими лідерами були Б. Хмельницький, І. Мазепа, П. Орлик, С. Петлюра, С. Бандера.
Сучасний стан бідності та національного приниження української нації досягнув точки кипіння. Олігархи-чужинці, які підступно нагромадили в своїх хижих лапах понад 80% національного багатства, так допекли українців, як колись польські магнати чи російські поміщики й урядники. А тому закономірним виходом був бунт. Хмельниччина, гайдамаччина, повстання та революції. Отакою революційною ситуацією вагітна й сучасна Україна. Щоб вийти з цієї загрозливої ситуації та уникнути великої крові, потрібно, щоб державу очолив сильний лідер, український патріот, українець з діда-прадіда, для якого українство, його мова й культура є родовою притаманною ознакою, а не тимчасово набутим блефом.
Так трагічно склалося, що основними претендентами на посаду Президента України є «дядьки (й тітки) отєчества чужого» В. Янукович і Ю. Тимошенко. Про їхне моральне обличчя, злочинні дії проти українства, ще не зовсім нашої держави, методи кулачного чи авторитарного управління, моральне юродство хіба що сороки не скреготали. Вони ж представляють найбільш агресивні кола деяких діаспор, діди й батьки яких організовували голодомори та криваві оргії над українськими патріотами, душили незалежницький дух і прагнення українців до волі.
Українці! Опам’ятайтеся, перестаньте «в сусідів бути гноєм», рабами сучасних Аракчеєвих та Потьомкіних. Оберіть президентом України того державного діяча, який відроджує славу батьків і дідів наших, думає про майбутнє держави, а не про рейтинги й про те, як оберігати награбовані нечесним шляхом мільярдні статки й поміщицькі маєтки. «Схаменіться, бо лихо вам буде!» — як закликав наш геній Тарас Шевченко. Це крик душі, так повинна кричати кожна справжня українська душа.
