Уряд має бути суб’єктом, а не об’єктом переговорних процесів із Росією
Відгук на матеріал Миколи СІРУКА «Про зовнішній чинник в українському конфлікті» («День» № 12-13 від 24-25 січня 2014 року)
Хочу подискутувати щодо твердження про використання Путіним саме надходжень від російського платника податків для фінансування українського політичного режиму. Президент нашого великого сусіда, стратегічний партнер давно втратив родинну пам’ять, коли всупереч будапештським домовленостям великих ядерних держав щодо недопущення економічного тиску на Україну, яка відмовилася від ядерного арсеналу, діяв аж ніяк не по-братерськи. Саме він, володар країни з невичерпними запасами газу (третина світових) спеціально поїхав у Туркменістан і уклав угоду про закупівлю туркменського газу на 25років, щоб він не дістався Україні.
А щоб позбавити Україну права найбільшого транзитера природного газу, яка пожертвувала для проходження найбільших у світі трансконтинентальних газопроводів тисячами гектарів найродючіших чорноземів, створила для свого населення певні екологічні незручності, Кремль задумав спорудження обхідних, набагато дорожчих транзитних маршрутів для експорту російського газу. Ставши монополістом імпорту газу для України, російський «Газпром» диктував свої умови на ціни отриманого нашою країною газу та плату за транзитні послуги, зокрема й підземне зберігання газу. Плата за зберігання російського газу була в 3-5 разів менша ніж середньоєвропейська і навіть нижча за собівартістю.
За дуже несприятливих умов для переговорів про постачання газу в січні 2009 року (подібні угоди, зазвичай, укладались ще влітку та через навмисне зволікання «Газпромом» довели терміни до похолодання) Україні нав’язано вкрай завищену ціну, яка не була виправлена дружнім до путінської Росії урядом Азарова і навіть з урахуванням принизливих для України т. зв. харківських домовленостей виявилась набагато вищою, ніж плата всіх інших імпортерів російського газу.
Використовуючи через відсутність альтернативних джерел найбільший обсяг російського газу, «братня» країна стала найбільшим донором російської економіки в останні 3—4 кризові роки. Тільки за останні 3 роки Україна переплатила Росії порівняно з іншими, більш віддаленими від Росії країнами понад 20 млрд дол., довівши свою економіку, як визнав колишній прем’єр-міністр М. Азаров, до дефолту. Минулого року стало навіть вигіднішим здійснювати реверсні поставки того ж російського («братнього») газу від країн, віддалених від Росії, які купували в останньої газ за значно нижчими, ніж Україна, цінами.
За таких умов надана Росією т. зв. братня допомога жодним чином не виглядає «братнім подарунком» російського платника податків. Логічніше було б просто добросовісно віддати Україні раніше відібране добро, без усяких попередніх умов (побутує застереження, що подальші транші виділеного Україні обсягу газу корегуватимуться з огляду на поведінку українського уряду).
Сподіватимемося, що український уряд надалі стане суб’єктом, а не об’єктом економічних переговорних процесів та, спираючись на європейську енергетичну хартію, підтримку Європейської співдружності, всієї міжнародної громадськості, не піддасться шантажу стратегічного сусіда. Будьмо міцними, бо слабких б’ють!
