Вдячність за повагу до України
Ініціатива «Дня» («Кого з іноземних політичних чи громадських діячів мали б вшанувати українці?» («День» № 154-155 від 31.08-1.09. 2012) щодо дискусії про це в суспільстві є дуже цінною для нас сьогодні. Більше того, для української журналістики в цілому дослідження означеної тематики є новою, маловивченою, але надзвичайно актуальною гуманітарною проблемою.
Поділяю думку автора матеріалу, що ця проблема «принципова для осмислення себе та історичної пам’яті». Запропонований М. Сіруком ініціативний підхід до її вирішення вчить уважно, дбайливо ставитись до особистостей, які зробили вагомий особистий внесок у розвиток України.
Перелік цікавих та неординарних особистостей, названих експертами, на мою думку, ще далеко не вичерпаний. А тому можна сказати напевне — в результаті дискусії він поповниться новими прізвищами. Так, скажімо, хіба колишні лідери Польщі та Канади не варті особливого шанування з боку українців, адже саме ці країни першими визнали Україну 2 грудня 1991 року? Зокрема, й досі пам’ятаю зміст повідомлення провідних інформагенцій світу: «Прем’єр-міністр Канади Братан Малрупі заявив, що Канада визнає Україну як незалежну державу і розпочинає переговори про встановлення дипломатичних зносин». Навряд чи є потреба доводити, якими важливими є ці події, особливо з погляду таких молодих демократій, як Україна!
Гадаю, Українська держава має завдячувати відомому канадському україністові Максимові Тарнавському, чия плідна діяльність сприяла популяризації нашої вітчизняної літератури за кордоном у ті роки, коли там про неї мало що знали. Він народився у Філадельфії, закінчив докторантуру в Гарварді, з 1987 року обіймає посаду професора української літератури при відділі слов’янських мов і літератур в Університеті Торонто. Харизма, професійність і досконале володіння предметом своїх наукових інтересів перетворили його в одну з найбільш популярних на Заході особистостей у галузі україністики. Ось лише деякі проекти, ініційовані вченим: засновник і укладач електронної бібліотеки класиків української літератури (функціонує з 1999 року); редактор і упорядник журналу англомовних перекладів «Українська література», що виходить у США двічі упродовж року в паперовій та електронній версіях; автор численних статей та книжок, серед яких фундаментальна літературна праця «Між розумом та ірраціональністю. Проза В. Підмогильного» (2004); ініціатор розробки програми вивчення української літератури в торонтському відділенні Канадського інституту українських студій (КІУС), що реалізується у формі щорічних читань, виступити з лекціями на яких запрошують відомих літературознавців світу. Зроблене паном Тарнавським — найкращий доказ його внеску в розвиток україністики. Лише по вчинках ми робимо висновок щодо думок, дій, ставлення знаного вченого-славіста до нашої країни.
У багатьох іноземців, які цікавляться Україною, на пам’яті прізвище ще одного канадського україніста Данила Струка. Свого часу він очолював торонтське відділення КІУС. Ця людина, яка мала найсвітлішу голову, прославилася тим, що видала англомовну «Енциклопедію України». На жаль, талановитий вчений раптово помер від інфаркту під час подорожі до Європи. Хочеться вірити, що енциклопедію Д. Струка нарешті визнають на державному рівні в Україні. Це фундаментальне видання переконливо демонструє, як можна донести до англомовного читача відомості про Україну, її географію, історію, економіку, культуру, адже саме англійська мова — це мова міжнародної комунікації, а Україні сьогодні дуже не вистачає таких книжок іноземними мовами.
Принагідно нагадаю, що одним із найкращих за останні роки прикладом шанобливого ставлення до таких непересічних особистостей стала перекладачка Віра Річ, яка самовіддано працює у Великобританії над популяризацією української поезії. Кілька десятиріч свого життя вона присвятила Україні, реалізувавши унікальний проект «Україна: від Мазепи до Майдану», що являє спробу закодування української історії в поетичний текст англійською мовою. Цю працю Віри Річ в Україні, завдяки якій вона збагатила світ знаннями та пам’яттю про наш народ, гідно оцінили — неперевершена перекладачка українських творів 2007 року була удостоєна ордена Княгині Ольги.
А от італійський славіст Паоло Гальваньї лаврів за свою копітку працю ще не одержав. Завдяки його зусиллям італійці мають можливість прочитати італійською такі тексти Кобзаря: «Причинна», «Лілея», «Тече вода в синє море», «Вітре буйний, вітре буйний», «Дівичії ночі». Усі вони увійшли до маленької книжечки, що побачила світ у Флоренції. Як на мене, ми повинні особливо цінувати тих, кому без будь-якої «етнічної заангажованості» цікаві наша мова, ментальність, культура, історія. Звертаю увагу на це ще й тому, що переклади з української — це надзвичайно серйозна проблема. Кожен більш-менш відомий західний університет має русистів, полоністів. А з україністів, на жаль, нам відомі лише декілька перекладачів. Серед них можна назвати пані Анну-Галю Горбач. Вона, про що свого часу прочитав на шпальтах українського «Книжника-Review», вже «зробила все, що могла: переклала масив класичної української літератури, потім — майже всіх шістдесятників». Я згоден з фахівцями, які вважають: в ідеалі тут потрібна державна програма. Чоловік десять із усієї Європи мають приїхати в Україну, отримати бодай мінімальні стипендії, жити в гуртожитку якогось вишу й чути мову — нехай із суржиком, але живу. Якщо буде така програма, такі люди знайдуться, бо цікавість до України є.
І насамкінець. Вихід у світ публікації «Кого з іноземних політичних чи громадських діячів мали б вшанувати українці?» свідчить про орієнтацію журналістської думки в газеті «День» на міжнародні стандарти, а також про те, що вона розвивається в тому ж напрямі, що й загальноєвропейська та світова. Важливість зроблених у ній висновків має стимулювати в Україні дискусію щодо нових можливостей і форм роботи з вшанування неординарних іноземних особистостей. Потреба у кваліфікованому обговоренні цих питань уже давно назріла. У цьому я також згоден з експертами. Гадаю, знайомство з їхніми напрацюваннями буде корисним для чиновників, які займаються українським державотворенням.
