«Велике прання» російської історії
Казка про бідну Настю дійшла свого логічного завершення. Добро перемагає зло, благородні герої беруть гору над негідниками, всі таємниці розкриті, щасливий кінець — «діла вінець», тобто за всіма статтями серіал вписується в жанр казки. Якби не одне «але». Який стосунок має цей жанр до історії Російської імперії?
Один із лозунгів будівників комунізму свідчив: «Мы рождены, чтоб сказку сделать былью!» Очевидно, що повсякденна «быль» росіян така, що її необхідно чимось прикрасити, а історія імперії була такою, що краще з неї зробити казку. Але прикрасити історію Російської імперії в принципі неможливо. Тому зробили спробу створити про неї красиву казку. Що ж маємо в результаті? «Бідна Настя» — як «паблік рілейшнз» Російської імперії. І недивно. Адже справа була в Голівуді. На конвеєр поставили красиві костюми, вродливі обличчя, мальовничі пейзажі, але в них немає ані російської природи, ані російських характерів, ані, тим більше, історії Росії. Виникає відчуття, що дія відбувається в якійсь іншій країні. Не рятують серіал і гарні актори. Парадокс у тім, що в чудовій грі російських акторів немає того, що прийнято називати «російською душею». Всі, хто бачив екранізацію роману Достоєвського «Ідіот», розуміють про що йдеться. Всі творчі ресурси «Бідної Насті» кинули на ідеалізацію імперського минулого, на створення історичного міфу, який би натхнув сучасників, викликав у них почуття гордості за «велику» Російську імперію.
Утім, усе це має досить комічний вигляд в очах тих, хто вивчав історію ще за радянськими підручниками, де російське самодержавство не було в такій великій пошані. Але справа навіть не в цьому. Щоб дізнатися про справжню «історичну цінність» серіалу «Бідна Настя», не обов'язково звертатися до фундаментальних праць істориків, хоча робити це слід завжди. Є й інше джерело чистої правди про Російську імперію. Автори сценарію самі про нього побіжно обмовилися. В одній із розмов в імператорському палаці, заговорили про поета Михайла Лермонтова. Саме в його творчості — найоб'єктивніші картини та філософське осмислення реальної дійсності того часу. Хоч про що б писав Лермонтов, він завжди дуже точно та глибоко відображав саму суть чи станів природи, чи сили людських пристрастей, чи суті суспільних явищ. Лермонтов передбачив загибель самодержавства:
Настанет год, России черный год,
Когда царей корона упадет
Забудет чернь к ним прежнюю любовь,
И пища многих будет смерть и кровь.
Про своє поколiння поет писав:
К добру и злу постыдно равнодушны,
В начале поприща мы вянем без борьбы
Перед опасностью позорно-малодушны,
И перед властию — презренные рабы
Якщо росіяни вирішили рівнятися на «велику» Російську імперію, то чи не виявиться невдовзі Михайло Лермонтов опальним поетом і в сучасній Росії? Адже це про предмет гордості споживачів серіального «мила» Лермонтов писав:
Прощай, немытая Россия
Страна рабов, страна господ,
И вы, мундиры голубые
И ты, им преданный народ
Быть может, за стеной Кавказа
Сокроюсь от твоих пашей
От их всевидящего глаза,
От их всеслышащих ушей
Геніальні твори завжди звучать напрочуд сучасно. Від імітації мистецтва залишаються мильні бульбашки. То як вражаюче відрізняється імітація образів аристократичної еліти, яка оточувала «доброго царя» в мильній опері, від тієї придворної черні, з якої поет знімав маски, кидаючи їй в обличчя «залізним віршем»:
Вы, жадною толпой, стоящие у трона
Свободы, Гения и Славы палачи!
Таитесь вы под сению закона,
Пред вами суд и правда — все молчи!
І це не тільки особиста думка поета, оприлюднена ним у геніальних віршах. У них Лермонтов висловив думку передової частини російського суспільства. Вірші «Смерть поета» передавали в рукописних списках із рук у руки. За свідченням сучасників, один із них доставили Миколі I. Шеф жандармів О.Х. Бенкендорф дав віршам Лермонтова таку характеристику: «Вступ до цього твору зухвалий, а кінець — безсоромне вільнодумство, більш, ніж злочинне». Лермонтова арештували, віддали під суд, і 25 лютого 1837 року за велінню високої особи було ухвалено вирок, згідно з яким корнета Лермонтова перевели до діючої армії на Кавказ. Ці загальновідомі з історії та літератури події відбувалися в той час, який автори серіалу «Бідна Настя» обрали як час життя та рицарські подвиги благородних героїв під покровом мудрого самодержавства.
Чи потрібно українським майстрам кіно брати участь у створенні мильних опер спільно з росіянами? Це однаково, що писати разом із російськими істориками спільні підручники з історії. До того ж, в Україні створені свої, НІКИМ НЕ ПЕРЕВЕРШЕНІ зразки багатосерійних фільмів. Насамперед — це класичний серіал «Царівна». Потрібне законодавство, яке дає пільги українському книговидавництву та кінематографу, щоб розвивати насамперед своє мистецтво.
