Від особи до особистості

Майже тисячу років наші предки спостерігали за християнськими громадами, які почали з’являтися на теренах, де зародилася одна зі світових цивілізацій — українська. Спостерігав за ними і князь Володимир. Здобувши у спадок велику та могутню державу, думав, як зміцнити її, уникнути чвар, взаємопоборювання, розпорошення. Державний муж для досягнення мети використовував різні методи: обдаровував своє оточення, влаштовував пишні бенкети, роздавав землі... Але всього цього виявилося не досить. Князь швидко зрозумів, що великій державі потрібна нова принципово інша об’єднавча ідея, і він розпочав наполегливо шукати її і знайшов у християнстві. Він поставив перед суспільством орієнтир, значення якого важко переоцінити.

Відтоді минуло понад тисячу років. Християнство постійно ставало до жорстокого двобою з «пекельними силами».

Тільки в минулому столітті дві світові війни понівечили і забрали життя у сотень мільйонів людей. Новітні технології, наукові відкриття, технічний прогрес значно випередили розвиток людської свідомості, а тому їхнє потенційне благо в останні десятиліття стає серйозною загрозою земній цивілізації. Планета вже не витримує апетитів людини, потреби якої зростають за геометричною прогресією...

А втім, хто підштовхує нас до загибелі? Відповідь однозначна — сама людина. Всі проблеми на землі створює людина, і лише вона здатна їх вирішити. Тому, на моє глибоке переконання, наука про людину в сучасному світі повинна займати чільне місце серед ідей, ідеологій, доктрин, програм... Саме такий підхід обѓрунтовує кандидат філософських наук із Луганська Володимир Сабадуха в концепції особистісного буття, де українці мають можливість ознайомитися з унікальною чотирирівневою ієрархією сутнісних сил людини.

Правда про людину, чіткі й нові визначення особистості, викладені в концепції, є найкращим теоретичним матеріалом для державних діячів та політиків, які усвідомлюють нагальну потребу реформ у системі виховання, освіти, державного управління, а в перспективі — економічних відносин. Не забуваймо відомої істини про те, що боротьба світоглядів, а отже й шляхів розвитку суспільства, завжди вирувала навколо поняття особистості.

За часів Великої французької революції почала утверджуватися хибна ідея про те, що кожна людина — особистість. Але людина народжується всього лише особою, індивідом, а особистістю вона ще має стати шляхом наполегливої праці над собою.

У реальному житті посередня людина нерідко бере верх над особистістю, використовує аморальність, жорстокість, будь-які засоби для досягнення мети. Власні природні здібності посередність націлює на служіння собі — й відтак веде світ до катастрофи.

На думку автора, варто прислухатись до пропозиції Володимира Сабадухи про те, що пріоритет у суспільстві повинен належати особистості, а не посередній людині. Науковець вважає, що необхідно створювати на державному рівні умови для розвитку будь-якої людини до рівня особистості. Так формуватимуться реальні умови для розбудови в Україні гармонійних відносин між інтересами людини, суспільства і держави.

Після відновлення української державної незалежності 1991 року ніхто так і не дав відповіді на запитання, як і яку Україну ми будуємо. Мільйони людей залишають рідну землю в пошуках кращої долі, збільшується агресія та незадоволення в суспільстві, недолугі реформи спрямовані проти людини... Все це пояснюється тим, що українці не зуміли вчасно розробити і впровадити державну ідеологію — систему цінностей, яка об’єднала б суспільство у боротьбі за життя, гідне людини.

Для розробки ідеології нового типу та її впровадження необхідно першопричину земних проблем — людину та критерії оцінки особи — завжди розглядати як головну в усіх намаганнях змінити життя на краще.

Для сприйняття національної ідеології потрібна суспільна злагода, якої можна досягнути шляхом всенародного обговорення, активізації громадських рухів та організацій. Потрібен державний діяч, який наважиться і зуміє повторити крок, що його зробив Володимир Великий тисячу років тому...