Відчай...

Пані Ларисо!

Моїми вчителями, наставниками в процесі формування життєвого світогляду та позиції є газета «День», правильний напрям діяльності якої підтримуєте Ви, також моя вчителька з історії Наталія Іванівна та, звичайно, моя рідна мати. Але чому пишу Вам у газету? Тому що «папір не червоніє», папір витримає все. Чому Вам? Тому що спостерігаючи за Вашою стрічкою думок у Facebook, бачу, що по тій самій причині не спите й Ви.

О пів на другу ночі. 25 березня 2014 року. Думки тільки про Крим. Серце то шалено калатає, то завмирає у відчаї, не даючи дрімоті і на гарматний постріл наблизитися до свідомості. Відчай... Шалений відчай від безсилля щось змінити. Ми втрачаємо з кожною хвилиною не тільки можливість повернути Крим до України, а й ставиться під загрозу цілісність материкової України. Дозвольте показати ситуацію такою, якою бачу її я.

За станом здоров’я, шлях до Української Армії для мене закритий. Щоправда, рук не опускаю. В наш час і розум зброя. Тому, використовуючи посаду вчителя історії, намагаюся підняти рівень громадської свідомості, історичної освіченості дітей. Але, зазвичай, стикаюся з індиферентністю, порожніми поглядами. А це наше майбутнє покоління!!! Відчай...

За діями наших можновладців неможливо спостерігати без відчуття того, коли стежиш за злочинною бездіяльністю хірурга, який після операції виходить і промовляє слова: «Я зробив усе, що залежало від мене». Так, сучасній політичній еліті важко працювати в таких умовах. Вони знали, на що йшли. А тепер їхні реформи, законопроекти та накази є, в більшій мірі тими, що вийшли в світ занадто пізно. Перекривати (посилювати) державний кордон супроти російських імперіалістів, підтримувати боєздатність армії потрібно було значно раніше на місяці, роки, десятиліття. А зараз ці запізнілі кроки мені нагадують банальну диверсію. Відчай...

Світова спільнота. Усі члени т.зв. нової G7 (чи надовго?), подавлені тим самим чинником, який заважав більшості наших співгромадян працювати в усі часи на користь Батьківщини — це користь та страх. Європейські лідери «стурбовані та занепокоєні» (два слова, від яких уже нудить) ситуацією в Україні та «негайно приймуть відповідні санкції, якщо Росія й надалі продовжуватиме ескалацію конфлікту». Тобто, світове співтовариство, вже визнало за належне теперішній status quo Криму та чекають продовження гостросюжетного серіалу «Роздери Україну», і в залежності від розвитку подій подумають, чи потрібно збігати за попкорном, чи так додивляться. Головне, щоб останній для них не подорожчав, бо Росія ще та «кукурудзяна страна» Воістину «Європа мовчала». Відчай...

Що пропоную.

1. Чітко бачу, що представницька демократія в нашій країні не виправдовує себе. Ми перетворилися на рабів, істот, на яких не зважають наші «мандати». Продвинути безпосереднє управління часів Київської Русі (віче) та Гетьманщини (Загальна козацька рада) в сучасних умовах є нереальним. (Погодьтеся, що в зазначені періоди українські землі перебували чи в не найкращому стані за весь період існування української державності). Тому потрібно нарешті вже ввести чіткий механізм відсторонення від виконання повноважень тих можновладців, які займаються антинародною, антиукраїнською діяльністю.

2. Почати вже провадити якісну модель гуманітарної, освітньої політики, що виховуватиме повагу та гордість до своєї історії та держави, любов до рідної мови та землі. Ось тоді і пропадуть ті маси населення, що не можуть самотужки розрізнити націоналізм від фашизму.

Звичайно, це не вичерпний перелік заходів, але, на мою думку, основний. Упровадивши ці кроки, Україна зможе вийти із цього штучного конфлікту цілісною та суверенною Державою.

І останнє. Політики!!! Ну, невже вам мало грошей?! Життя людей по кожну сторону барикад — безцінні!!! А ви ними жонглюєте. Безсоромні...

ПРО АВТОРА

Мене звуть Даценко Віталій Віталійович, 1989 року народження. Працюю вчителем історії та правознавства в одній із столичних шкіл Святошинського району. Коло моїх інтересів — це формування у дітей національної ідентичності (самосвідомості), як першого кроку на шляху розвитку пасіонарного суспільства, шляхом руйнування міцних міфів та стереотипів імперської і радянської доби та зацікавлення дітей українською історією зокрема. У своїй діяльності часто використовую бібліотеку вашої газети. Є палким прихильником газети «День».