Віддані Яблуниці

Цього літа побувала в селі Яблуниця, що за 30 км від Яремчі. Чудове, розлоге село, насичене густими пахощами скошених трав. Дзеленчать дзвіночки, причеплені на шиях корівок.

Яблуниця — це високогірний гірськолижний, кліматичний курорт Карпат, який розташований на території Карпатського національного природного парку на висоті 960 м над рівнем моря.

Якщо вийти на вершину гори, дорога якої веде до курорту Буковель, то відкривається невимовно красива панорама трьох хребтів: Чорногірського — з горами Говерла (2061 м), Петрос (2020 м); хребет Горгани з горами Синяк, Хом’як, Довбушанка (1754 м); Свидовецький хребет — Стіг (1703 м), Близниці (1883 м).

Село простягається на 12 км. До Яблуниці належить і невеличке село Вороненки, де проживають 490 осіб.

За словами секретарки сільської ради Ганни Бойчук, у серпні 2018 року в Яблуниці проживало 2227 осіб (2007 р. — 2060 мешканців). Село дотаційне — бюджет становить 4 млн 500 тис. гривень. Тут успішно функціонують відпочинкові комплекси, бази відпочинку, але вони переважно сплачують податки не у сільську казну. Гордість Яблуниці — школа, розрахована на 400 місць. Зараз тут навчається 391 учень. Мешканці не нахваляться школою та її директоркою.

Село Вороненки має початкову школу на 25 учнів. А з п’ятого класу діти вже долають щодня по 5 км. Але це дивує хіба що приїжджих, а не місцевих — такі відстані для них звичайна річ.

У Яблуниці є дитячий садочок на 21 дитину, Будинок культури. Секретар села каже, що Яблуниця може похвалитися відданістю своїх мешканців — тут вони найменше, порівняно з іншими селами, покидають рідну домівку. Якщо і їдуть за кордон на заробітки, то повертаються. Молодь одружується і теж залишається жити в селі.

Яблуниця, як і вся Західна Україна, пережила на початку 1990-х міжконфесійні «війни». Зараз все спокійно — храм, збудований 1895 року, перейшов до греко-католицької громади, а православні збудували собі новий храм. У селі Вороненки діє греко-католицький храм.

У селі, як і по всій Івано-Франківщині, багато капличок. Розташовані переважно на приватній території. Їх будують з нагоди якоїсь події, яка відбулася з людиною чи в родині. Але не тільки. От, скажімо, збудували храм у Яблуниці. Перенесли хрест на приватну землю. А біля нього невдовзі збудували капличку. І люди самі почали приносити до неї ікони, рушники.

У Яблуниці йде велике будівництво: господарі, садиби яких стоять поблизу траси, розширюють свої будинки чи будують нові — курорт Буковель додає попиту на житло. Будують зазвичай своїми силами.

Ліси Яблуниці належать до заповідної зони. Людям роздали по кілька гектарів лісів із пасовиськами. Здебільшого вся цінність цих ділянок зводиться до можливості запастися сіном на зиму. Сіно для господарів корівок — це все одно, що пшениця для господарів на рівнині. Щодо дерев, то власники лісів не мають права самостійно їх зрубувати. Проте це не значить, що ліси стоять недоторканими. Для деяких спритників, за словами мешканців, це поширений вид заробітку.

Відстань від центру Яблуниці до Буковелі — 14 км. Це якщо їхати новою дорогою, яку збудували кілька років тому. А коли старою, яка йде через Поляницю, — на півтора кілометра менше. Дороги в належному стані. Гарне, сучасне освітлення.

Якщо йти до Буковелі по хребту, то дорога вдвічі коротша. На вершині зустрілася з групою «підкорювачів гір» зі Львова. Вони вже поверталися із Буковелі. Їхній лічильник показував, що пройшли на той час 11 км.

Із Яблуниці можна дійти по хребту ближньої гори й до Ворохти. Чудовий шлях із запаморочливими краєвидами. По хребті проходить дорога, на якій зустрічаєш бігунів, квадроциклістів, екскурсії...