«Вінничани вчаться економити»

У соціальних мережах набирає популярності анекдот з чітким сигналом до влади: «Під час війни владу не критикують, — сказала влада. — Під час війни зрадників вішають, — відповів народ». Навіть толерантні й виважені вінничани вдаються до різких висловлювань на адресу владних мужів. І цьому є просте пояснення: мізерні зарплати та пенсії. Як наслідок — напівпорожні ринки, магазини постійно повертають дистриб’юторам непроданий або прострочений товар, продаж ліків здійснюється поштучно або пластинками, а кредити гасять тільки заможні. Втома від надмірної інформації й незадоволення рівнем життя — це те, що нині відчуває чи не кожен житель нашого регіону. Розкачують час від часу ситуацію й опозиційні лідері, які вже почали готуватися до місцевих виборів. Вони підбурюють найменш забезпечених вінничан (пенсіонерів) до протестів, мітингів чи провокацій. Ті, хто здатен відокремити зерно від полови, тримаються, бо усвідомлюють, що в країні йде війна. Але чи вистачить надовго їхнього терпіння, покаже час.

Леонтій КАФАРСЬКИЙ, керівник приватного підприємства з оцінки землі та нерухомості:

— Виокремити щось хороше у цій сірій буденності важко. Більше неприємних новин — у нас на 70% зменшилася кількість замовлень. Земельні питання в державі вирішуються надто складно через недосконале законодавство і небажання влади займатися цим питанням. Нам довелося згорнути роботу повністю із земельних питань, із продажу земель несільськогосподарського призначення, зменшуються продажі через аукціони. Тобто земля фактично не продається. А від цього залежить наша заробітна плата.

Люди не мають грошей. Вони розуміють, що більшість коштів іде на оборонку, але не слід забувати і вирішення соціальних проблем. Незадоволення владою є, особливо великі надії ми покладали на Президента та уряд, але вони їх не виправдали. І зараз приводом для чергового вибуху може стати будь-що: невиплата зарплат, відключення електроенергії, скасування стипендій студентам. Ми всередині держави живемо на бочці з порохом, і вона вибухне, як тільки знайдеться той, хто піднесе до неї сірник або запальничку.

Ірина ЯРОШИНСЬКА, медіа-експерт:

— Не важко спрогнозувати, що нове антиурядове повстання призведе до дестабілізації ситуації в державі, а можливо, навіть вибухне на фронті. Думаю, епізодичні протести у столиці, та й у нашому регіоні, можливі, але такого Майдану, який був у листопаді 2013-го — лютому 2014-го, більше не буде. Чому? Люди втомилися від негативу, а тому кожен ніби «закривається у своєму світі», тішиться маленькими радощами, родинними святами, досягненнями дітей і намагається зробити все можливе, щоб найрідніші люди почувалися безпечно і мали все необхідне для повноцінного життя.

Вінничани вчаться економити. Щоб забезпечити себе продуктами на зиму, вони обробляють свої городи, дачні ділянки. Самі вирощують картоплю, цибулю, моркву, бо розуміють, що восени придбати ці продукти не зможуть — грошей уже зараз бракує. Водночас жителі нашого міста почали утеплювати квартири, застосовувати енергоощадні технології, встановлювати лічильники. Економити складно, але це необхідно.

Із хорошого — у мене з’явилася ще одна похресниця. Я була присутня на пологах, які пройшли з ускладненнями. Дівчинку забрали в реанімацію. Але, дякувати Богу, вона вижила, і тепер ми усі радіємо появі у нашій родині маленької красунечки.

Станіслав ІЩУК, лікар-гінеколог, завідувач жіночої консультації Центру матері і дитини:

— Принципове небажання влади розуміти пересічних українців призведе до того, що вибори доведеться проводити не лише до місцевих рад, а й до парламенту. Я не знаю, як виживають пенсіонери за тисячу гривень на місяць, але моїй родині грошей бракує. Долар зріс майже втричі, а зарплати — на рівні 2008 року. Нам обіцяли реформи і жити по-новому, але зрештою обдерли як липку. Оптимізму чи віри у завтрашній день немає.

Єдине, що втішає , — це родина. Незабаром моя донечка Світлана народить мені первістка. Це радісна і довгоочікувана подія, бо я нарешті стану дідом і матиму онучку, яку пеститиму і любитиму більше за все на світі. Так хочеться, щоб у наших дітей, онуків життя склалося більш благополучно, щоб їм не довелося рахувати копійки від зарплати до зарплати, щоб вони могли дозволити собі подорожувати, відвідувати інші країни і почуватися гідно.

Максим СТУДІЛКО, директор Центру освіти і соціального партнерства:

— Зараз у моєму житті досить насичений період. За участю Надзвичайного і Повноважного Посла США в Україні Джеффрі Пайєтта у Вінниці відкрився Центр суспільної освіти і соціального партнерства, який я маю честь очолювати. Це було логічним завершенням трирічного проекту з відновлення приміщення площею у 160 кв. м. для створення в ньому ресурсного центру, «інкубатора» для громадських організацій. Тепер на базі центру щодня працюють представники різних ініціативних груп, які створюють нові цікаві проекти.

Нагнітає напругу в суспільстві ситуація в державі. В повітрі вже відчувається наближення виборів. У газетах з’являється прихована політична реклама. Активізувалися партії. Не можна сказати, що це погано. Це об’єктивна реальність, яка нас супроводжуватиме до кінця жовтня. Сподіваюся, ці вибори приведуть у владу молодь, нових принципових і освічених людей, які готові впроваджувати зміни в державі на місцях і безпосередньо в громадах.

Раїса ПАНАСЮК, голова громадської організації молоді з обмеженими можливостями «Гармонія»:

— Громадська робота на підйомі, ми сповнені нових ідей і планів. Радує, що вінницька громада всіляко підтримує наші починання. Наприклад, нещодавно ми представили проект, який передбачає облаштування у Парку дружби народів інклюзивного майданчика. Не встигли про це розповісти місцеві ЗМІ, як посипалися пропозиції від підприємців, які прагнуть допомогти. Головне зараз — не зупинятися. Ми цього не можемо собі дозволити, бо коли в країні триває війна, запроваджуються реформи, всі ми повинні об’єднати зусилля, підтримувати одне одного.

Зміни допомагають акумулювати енергію. Дехто сприймає їх з острахом. Вони не знають, чого чекати у майбутньому, і через це нервують, стають агресивними, піддаються впливу різних одіозних лідерів. Наше ж завдання за будь-яких обставин бути цілеспрямованими і робити гарні справи. Не слід чекати, поки хтось прийде і зробить щось для нас. Треба вчитися вирішувати свої проблеми самостійно. Лише за активної громади і прогресивної влади можна досягти успіху. І це яскраво видно на прикладі Вінниці. Ми не чекали, поки держава проведе транспортну реформу, не чекали на створення служби перевезення для людей на візках, не чекали на запровадження системи прозорого адміністрування, електронного врядування — все це спільно за рахунок коштів міського бюджету і грантів міжнародних донорів вдалося втілити у життя. А на черзі у нас ще грандіозніші проекти. І все нам вдасться. Головне — у це вірити і бути разом, єдиною і сильною громадою.