ВРАЖЕННЯ

Україно-російська добра традиція

Доброю традицією Бібліотеки української літератури в Москві стали творчі зустрічі з письменниками та перекладачами, котрі працюють на ниві російсько-українських культурних зв’язків. Нещодавно в гостях у читачів БУЛ побував відомий російський поет, заступник голови Виконкому Міжнародного співтовариства письменницьких спілок, перший заступник голови правління Московської міської організації Спілки письменників Росії Володимир Бояринов. А потім відбулася мало не тригодинна творча зустріч із письменником, присвячена презентації укладеного ним збірника «ЗАГУЛЯЛ КАЗАК», що містить жартівливі народні пісні, байки, співомовки, вірші класиків української літератури в перекладах російською мовою. Ця книга, видана нещодавно Московським відділенням Літературного фонду, постала як плід багаторічних творчих зусиль перекладача, який глибоко вивчив скарбницю українського народного й літературного гумору i чимало зробив для його популяризації в Росії. Ще в 1992 р. Володимиром Бояриновим була укладена по-своєму унікальна антологія «Веселий ярмарок», що представила в хорошому російському перекладi широку панораму української гумористичної та сатиричної поезії — від народних переказів і жартівливих пісень часів Запорізької Січі до кінця ХХ століття. Книга побачила світ у московському видавництві та відразу ж, незважаючи на багатотисячний тираж, стала бібліографічною рідкістю. Тому черговий збірник — «Загуляв козак» — якщо й сюрприз, то досить довгоочікуваний. Звичайно, читачам було цікаво дізнатися, звідки в російського поета настільки зворушлива прихильність і глибоке проникнення в непростий світ української сміхової та пісенної культури. Однак, за словами самого поета, найзворушливіші моменти його творчих роздумів пов’язані з українськими піснями. Виявилося, що, як і в багатьох росіян, у Володимира Бояринова є й український корінь, серед його предків — наддніпрянські хлібороби, які виїхали на початку минулого століття до Сибіру «піднімати цілину» у рамках тодішніх столипінських реформ. Звідси, а ще звісно від професійної письменницької небайдужості — інтерес до української культури і, напевно ж, на генетичному рівні — глибоке відчуття спорідненої мови. А вже тяжіння до веселого жанру — в самій природі світлого ліричного обдарування Бояринова. Під час таких зустрічей аудиторія зачаровано вслуховується в іскрометні тексти виступаючих. Ось і на цих зустрічах — заворожено слухала народні жартівливі вірші та пісні, притчі та байки Євгена Гребінки, Якова Щоголіва, Степана Руданского, Івана Франка, Володимира Самійленка, Лесі Українки, Миколи Вороного, Олександра Олеся, які майстерно озвучував у своєму перекладі російський поет, і, здавалося, люди на мить забували про сам факт їхньої перекладацької інтерпретації: настільки органічно відтворена в них первозданність оригіналу. Найдопитливіші (а в залі перебували й літературні критики) не втрималися від того, щоб зрівняти тексти першоджерела та перекладу До речі, з нагоди презентації Бібліотека влаштувала виставку книг перекладених українських авторів. Збірник «Загулял казак» — безсумнівна творча удача. Такої ж думки про цю книгу відомий поет і журналіст Євгеній Нефьодов (відомий зокрема й як перекладач поезії Бориса Олійника), ветеран Великої Вітчизняної війни, самодіяльний поет М.А. Гужва. Велика подяка БУЛ за постійну роботу в царині збереження й розвитку російсько-українських літературних зв’язків і зацікавленість щодо подальшого співробітництва БУЛ з Міжнародним співтовариством письменницьких спілок і Московською міською організацією Спілки письменників Росії!

Студентські роки — вічні

Як мені подобається антураж студентських аудиторій, молоді й жваві обличчя навколо... Коли в 1970-х роках минулого сторіччя я залишив Ленінградський транспортний інститут, оскільки зацікавився філософією — як любов’ю до мудрості, дуже довго не міг звикнути до відсутності саме вузівської обстановки, її характерних дрібниць: склепінчастих коридорів, широченних, тихих і масивних бібліотечних зал... Напевно, тому й часто приїздив до друга у Дніпропетровський інститут, часто бродив і коридорами Запорізького педагогічного та машинобудівного інститутів (зараз — університетів). Навіщо це було мені тоді потрібно? Хто знає... Адже професійного філософа з мене також якось не вийшло — закінчувати, вже потім, довелося Дніпропетровський транспортний... Наяву ніколи ні про що не жалкуєш. Але ось у своїх снах я досі 17-річним хлопчиськом легко піднімаюсь на 3-й поверх у свій рідний деканат будівельного факультету в Петербурзькому університеті й знову говорю заступнику декана, що я вирішив все-таки залишитися. А він, чомусь, із розумінням знову й знову мені усміхається й з легким серцем відправляє мене до Толмачова — на геодезичну практику...

«Нова драма» російських театрів

Декілька років тому в усіх на вустах з’явилося дивне словосполучення: нова драма. «Що там нового?» — спитали глядачі. «Навіщо красти назву в авторів початку століття?» — спитали мистецтвознавці, а драматурги просто писали свої злі п’єси. І зараз пишуть. І вже можна говорити, напевно, про таке явище в театрі — «Нова драма». Одне лише питання залишається: воно нам треба? І якщо треба, то де воно? Однак практика показала — наша публіка такого не бажає. Потрібні Чехов і одвічні питання. Виявилося, важко об’єднати під дахом одного словосполучення жорсткість і відвертість Привалова. Злободенність Преснякових, романтизм Вирапєєва і сентименталізм Гришковця… Вони всі настільки різні, що їх об’єднує лише одне — час, в який вони живуть. Немає нічого нового на кінець ХХ століття — настала криза репертуару. Театр уперся лобом у свою «стелю», сам себе замкнувши в Чехові та Шекспірі. А публіка, зі свого боку, грубішала. Стала більш цинічною й «товстошкірою» — ридати над вмираючими Ромео і Джульєттою вже не виходить, гамлетівські питання вже давно вивчені напам’ять, а Костянтин Гаврилович застрелився так давно, що уже цим нікого не здивуєш… Ось і довелося виплутуватися режисерам — саджати глядачів на сцену, ставити акторів на вуха, роздягати догола, купати у воді, вибудовувати ефектніші декорації, і глядач йшов дивитися не на хтозна- що, а на те, що зробили з класикою, знайомою зі школи. Сто років тому нова режисура була модною й цікавою. Але нам важко розлучитися зі старими іграшками...