Ввічливе звертання

Я запізнювався на екзамен. Як на гріх, усі маршрутки кудись подівалися, і я вимушений був утиснутися в тролейбус.

Взагалі-то, я не люблю цей вид транспорту. Як каже один мій приятель, «там якийсь неміський запах».

Отже, мене внесли в тролейбус, і я опинився в тісному оточенні дачників, озброєних відрами та іншим садово-городнім інвентарем. Я стояв, затиснутий з усіх боків, у спину мені боляче впирався чийсь держак від сапки. З неймовірними зусиллями я дістав дрібні гроші і звернувся до сусіда з проханням передати плату за проїзд. І якомога ввічливіше додав: «Прошу пана». Річ у тім, що я був у Львові і відтоді незмінно звертаюся до всіх «пан» та «пані». Я вирішив поширювати західну культуру далі на схід. Тому і звернувся до свого змученого затяжними реформами сусіда на львівський манір: «Прошу пана».

Боже, що я наробив! Він розлютився, його і без того не дуже приємне обличчя налилося кров’ю, і він заволав, бризкаючи слиною: «Який я тобі пан?!» Я мобілізував усю свою волю та інтелігентність і ще ввічливіше поспівчував: «Вельми жалкую, що ви не пан». Ці мої слова підкинули пороху в полум’я його гніву. Він іще більше став кричати та ображати мене. Виховання не дозволяє мені дослівно відтворити в повному контексті його обвинувачувальну промову. Обмежуся тільки переліком вжитих ним епітетів. Я виявився і «вошивим інтелігентом», і «недорізаним буржуєм», і навіть, хоч як це дивно, «прихвоснем світового імперіалізму». Я стояв приголомшений, присоромлений, не знаходячи, що відповісти і заперечити.

Тим часом еманації зла від першоджерела швидко розповсюдилися навколо, і от уже весь салон перетворився на арену політичних виступів.

Те, що декабристи розбудили Герцена, ще півбіди. Той дядько розбудив одну сплячу стару, і вона, не дуже вдаючись у суть того, що відбувається, залементувала на весь тролейбус: «Так! Так! Іще всі ці секси по телевізору!» Мене розважило вживання нею множини. Кожний мріє про це в множині! Схоже, в бабусі, за Фрейдом, при комунізмі дуже постраждало лібідо. Інакше як пояснити таке несприйняття сучасної відеопродукції?

Інша бабця підключилася до своєї розстроєної подруги, спрямувавши на мене лавину класової ненависті, звинувативши, між іншим, у зростанні цін на хліб. Ну й дісталося ж мені!

Я ледве дочекався потрібної мені зупинки і як ошпарений, розчервонілий, пом’ятий вискочив геть із нещасливого тролейбуса. Чорт би забрав мою ввічливість і прагнення нести культуру в маси!

Не дивно, що того дня я склав екзамен на «трійку».