Як науці домогтися підтримки бізнесу?

Нехай не згасне світ науки! Перманентне гасло і тема, яку періодично порушують наші ЗМІ, — цього разу у зв’язку з різким зменшенням фінансування науки в бюджеті нинішнього року. Про те, що її взаємовідносини з владою далеко не безхмарні, свого часу коротко, але яскраво розповів академік Ярослав Яцків («День» №2, 2016).

Йшлося про фундаментальну науку, проте, здається, варто детальніше згадати й про прикладну. На жаль, вона залишилася десь далеко на узбіччі державних інтересів, хоча ніхто не заперечує, що без її участі нам не вдасться освоїти масове виробництво товарів з високою доданою вартістю — продукції машинобудування, галузей харчової та легкої промисловості, будівництва тощо. Без виходу з ними на світові ринки ми так і залишимось напівсировинним задвірком високорозвинутої Європи.

Інформація від наших мас-медіа та коментарі багатьох експертів про стан і можливості української прикладної науки суперечливі. Оптимісти закликають не панікувати й посилаються на успіхи наших славних айтішників і на результати минулорічного рейтингу за версією Bloomberg, коли ми увійшли в першу десятку з півсотні інноваційно розвинутих країн щодо кількості патентів на мільйон населення. Ставлять за взірець і феномен Ізраїлю, в якому наука успішно розвивається навіть в умовах багаторічного напіввійськового стану.

Песимісти погоджуються з наявністю у нас значного креативного ресурсу, але можливості використання тих же вітчизняних патентів, кажуть вони, надто обмежені, адже нічого не робилося для створення будь-якої системи впровадження новацій у виробництво, а патентів — у ринковий обіг. Звідси й поширена думка, що коефіцієнт корисної дії подібних впроваджень не вищий, ніж у дідуся-паровоза Стефенсона.

Стосовно скромних можливостей нашої прикладної науки наводиться і такий аргумент. Досвід показує, що у впровадженні різноманітних новацій як у виробництві, так і в сфері обслуговування найбільше зацікавлений прошарок середнього та малого підприємництва. Тим часом як великий, а в нас він найчастіше монополістичний, особливої потреби ні в новаціях, ні в розвитку прикладної науки не відчуває. Втім, поки що до реальної, а не показної підтримки малого та середнього бізнесу у влади не доходять руки.

Позитивних результатів ми очікуємо від участі в міжнародній програмі наукових досліджень Євросоюзу «Горизонт-2020». Основні рекомендації розробників програми викладені в статті «Наука має подобатися. Бізнесу» («День», №202-203, 2015).

Пріоритет надається прикладним напрямам науки, хоч не забуті й фундаментальні, бо їхні розробки стають основою для нових винаходів і розробок прикладних наук. Головною ж концепцією програми є науковий підхід до вирішення безлічі проблем суспільної практики — виробничих, організаційних і навіть соціальних, а також ретельний контроль результатів їх вирішення кінцевим споживачем продукції. З’явилася можливість реалізувати накопичений у західних країнах досвід інноваційної діяльності. Щоб скористатися ним, потрібні організаційні зусилля держави, увага мас-медіа та контроль з боку громадськості.

Проте чи здатна наука взагалі, згідно з заголовком статті, добитися підтримки бізнесу? Це радше залежатиме від політики держави — вона повинна створити атмосферу затребуваності бізнесу в інноваціях, зокрема в наукових розробках. На це в розвинутих країнах пішли десятиліття, скажімо, в Німеччині є федеральне міністерство інноваційних технологій. Не скрізь такий процес проходив гладенько. Організація технопарків в Японії спочатку викликала спротив на місцях, у пресі їх висміювали і прозивали технологічними Діснейлендами. Та уряд їх підтримував, доки вони не стали самодостатніми.

У нас хороша ідея створення технопарків (у пакетах вільних економічних зон) потонула у владних кабінетах у морі взаємних корупційних звинувачень. Нещодавно Верховна Рада України все ж ухвалила в першому читанні законопроект про спрощення реєстрації технопарків та інноваційних проектів, тільки він не передбачає для них будь-яких податкових або інших пільг. Як кажуть, без коментарів.

Зовсім не другорядне питання: чому вітчизняні наукові розробки не викликають інтересу в нашого бізнесу? Просто більшість наших пропозицій непридатна для безпосереднього впровадження у виробництво через їхній первинний, лабораторний характер — такою ж, між іншим, є й більшість світових розробок академічних закладів та університетів. Їх потрібно ще доводити до необхідного бізнесу технологічного рівня, а це справа складна, дуже ненадійна і недешева.

За радянських часів цю стадію розробок вдавалося проводити з подоланням сили-силенної відомчих бюрократичних перепон, на спеціальному обладнанні інститутів галузевих міністерств. Але під час приватизації «лихих 90-х» воно майже все було розкрадене чи відправлене в металобрухт...

Чи не простішим було б створення з участю держави парків дослідно-промислового обладнання в різних регіонах країни, з урахуванням вимог новостворюваного місцевого самоврядування?