Як побачити «незаскленого» Шевченка?
Багато видатних людей народила українська земля.
І одним з найвидатніших є наш національний геній, месія і пророк українського народу Тарас Григорович Шевченко.
2014 року українці всього світу будуть відзначати 200 років від дня народження Шевченка. Так сталося, що в одній особі поєдналися надзвичайний талант з особливо високою працездатністю та надпотужна сила духу з найчутливішою душею. А понад усім цим — безмежна любов до України, до усіх нас — і мертвих, і живих, і ненароджених земляків своїх. Тож готуючись до Великого ювілею, маємо якомога краще пізнати нашого Генія, занурюючись в його творчість і життя.
По-різному пізнавали свого великого Кобзаря українці ХІХ, ХХ і ХХІ століть. Побожність українців ХІХ ст. та їхня національна однорідність органічно поєднали всі прошарки народу зі Словом Поета. Тому невеличка обсягом книжечка поезій з магічною назвою «Кобзар», створена цілком юним Митцем (мав лише 26 років), так могутньо зрезонувала і серед кріпаків, і серед поміщиків, і серед інтелігенції. Шевченка одразу сприйняли як батька нації, посланого Всевишнім. Посланий для того, щоб показати українцям красу і велич їхнього краю, нагадати про славне минуле та про такі вічні цінності Людського життя, як Воля і Любов, Краса і Справедливість, Гідність і Добро, усвідомлення яких було втрачено через неймовірно жорстоке поводження з ними своїх та чужих поневолювачів. Богонаповнене Слово Тараса розбудило націю, подарувало їй наснагу, потяг до гідного людини життя та шлях, яким знедолена Україна мала вийти до своєї Долі.
Цілком по-іншому «читали» Шевченка українці-громадяни Радянського Союзу. Читаючи «Кобзар», де слово «Бог» було написано з малої літери, в часи, коли комуністичні ідеологи зробили Національного Месію атеїстом, поетом-революціонером, навіть борцем з «українським буржуазним націоналізмом», українці пізнавали спотвореного Шевченка, позбавленого Душі і свого істинного національного єства. Комуністи фактично трансформували (перемінили) Національного Пророка в «борця за права трудящих».
Бо Пророк бачить те, чого інші недобачають.
Пророк передбачає майбутнє.
Але передусім Пророк розмовляє з Богом і оголошує його істини перед Народом.
У ХХІ столітті ми бачимо Шевченка нібито за скляною стіною. Тобто бачимо його зображення, чуємо його слова про Гідність і Добро, Волю і Любов, Красу і Справедливість, знову бачимо слово «Бог», написане з великої букви, але... ми не чуємо звучання найтонших струн його душі, не відчуваємо Богонаповнення його думок. І такий «засклений» Шевченко не будить нас до нового життя, не розкриває нам Істини, не веде до Бога.
Таке сучасне сприйняття Великого Тараса є наслідком як комуністичного спотворення минулого, так і примітивно ужиткового сучасного.
Шевченко — свій поет для морально здорових і релігійно освічених людей.
Шевченко — чужий для людей споживацького світогляду, яких серед нас є, на жаль, дуже багато.
То що ж нам робити? Як пізнавати «істинного Шевченка»?
Це просто і складно.
Просто тому, що потрібно розпочати уважно читати його поезії, розглядати його автопортрети та інші художні твори, перечитувати його автобіографію, листування та описи життя і творчості «Тих Хто Як і Кобзар Пройшов Через Вогонь».
Складно тому, що за видимою простотою його Поезії ховається надзвичайно глибокий пласт природного таланту та духовно-мистецької культури, який проявляється багаторівневим змістом більшості його творів. У цьому розумінні «Кобзар», в певному наближенні, можна порівняти з Біблією.
Тож пізнавати нашого Пророка потрібно з тяжкого Тарасового дитинства — чомусь назавжди запам’ятовується той епізод, коли він, малий і босий, вийшов за село і пішов до обрію — шукати залізні стовпи, що підпирають небо. І Шевченко таки знайшов ті стовпи: то духовна основа світу.
Воля була подарована 24-річному Шевченкові 22 квітня 1838 року. Цей подарунок Долі хлопець пережив як перехід у інший вимір, як зліт на перше небо.
Другим небом була Академія — мрія кожного молодого художника.
Третім небом був Учитель. Багато було таких, що хотіли стати учнями «Великого Карла». А стати приятелем дому Брюллова, може, навіть і не мріяли.
Четверте небо було зовсім неймовірним і незрозумілим для колег-малярів. Проте і сам Шевченко пише зі здивуванням: у розкішні зали Академії мистецтв до нього потаємно приходила чужа Муза. Поетична.
І саме завдяки цій поетичній Музі проявився головний феномен Шевченка, феномен Пророка-Месії, феномен «володаря у царстві духа». Бо саме завдяки впливу потужності Духа, яким було наповнене Слово Шевченка, самої його сутності, молоді українські генії Микола Костомаров, Микола Гулак і Пантелеймон Куліш отримали наснагу до заснування Кирило-Мефодіївського братства, метою якого було перетворення закріпаченої України у вільну, могутню, щасливу християнську державу, здійснити заклик нашого Кобзаря: «І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій, не забудьте пом’янути незлим тихим словом».
Тож зичу усім нам, «живим землякам» нашого національного Пророка, ставати гідними творцями «сім’ї вольної нової» — нової України.
