Як Євген Поповкін увійшов у світову літературу

Навряд чи хто сьогодні не читав роман Булгакова «Майстер і Маргарита». Та мало хто знає, що історія його написання і виходу у світ так само інтригуюча, як і сюжет. А першим, хто дав «добро» на друк роману, був уродженець села Петроострів Новомиргородського району Євген Поповкін.

ТРИ РЕДАКЦІЇ РОМАНУ

Час початку роботи над «Майстром і Маргаритою» Булгаков у різних рукописах датував то 1928, то 1929 роком. У першій редакції роман мав варіанти назв: «Чорний маг», «Копито інженера», «Жонглер з копитом», «Син В.», «Гастроль». Першу редакцію «Майстра і Маргарити» автор знищив 18 березня 1930 після отримання звістки про заборону п’єси «Кабала святош». Про це Булгаков повідомив у листі уряду: «І особисто я, своїми руками, кинув у піч чернетку роману про диявола...».

Робота над романом поновилася  1931-го. Уже фігурували Маргарита й її тоді безіменний супутник — майбутній майстер, а Воланд обзавівся своєю буйною свитою. Друга редакція, яка створювалася до 1936-го, мала підзаголовок «Фантастичний роман» і варіанти назв: «Великий канцлер», «Сатана», «Ось і я», «Чорний маг», «Копито інженера».

Третя редакція, яку розпочато в другій половині 1936-го, спочатку називалася «Князь темряви», але вже  1937-го з’явився заголовок «Майстер і Маргарита». 25 червня 1938-го повний текст уперше було передруковано на машинці. Авторська правка тривала майже до самої смерті письменника  1940 року, Булгаков припинив її на фразі Маргарити: «Так це, значить, літератори за труною йдуть?»

ДОВГА ДОРОГА ДО ДРУКУ

Більш ніж десять років Булгаков писав роман, але так і не закінчив. Ще 26 років після смерті автора рукопис чекав свого часу, дбайливо зберігався вдовою письменника Оленою Сергіївною Булгаковою. Сам Михайло Афанасійович був упевнений, що його твір не буде надруковано, поки існує радянська влада. 

Історія публікації роману — справжній детектив, із переживаннями, страхами та інтригами. Абрам Вуліс із Ташкента писав кандидатську дисертацію про творчість сатириків Ільфа і Петрова. Серед сатириків «числився» й Булгаков.  1962 року Вуліс зумів переконати Олену Сергіївну, що він — не посланець влади, а просто чесна людина, і вдова винесла йому два товсті переплетені томи. Зміст декількох глав «Майстра і Маргарити» потрапив у дисертацію Вуліса. Про роман заговорили. Підтримана Костянтином Симоновим спроба Вуліса опублікувати роман в одному з додатків до журналу «Огонек» не вдалася, але додала «Майстру і Маргариті» популярності в літературних колах.

Товстий журнал «Москва» вважався обласним, і увага до нього з боку ЦК була меншою, ніж до загальносоюзних видань. Коли Симонов запропонував ознайомитися з рукописом головному редакторові «Москвы» Євгенові Поповкіну, той вирішив друкувати. За словами Симонова: «Поповкін — людина слова. Він дуже хворий, тому нікого і нічого не боїться».

І слова свого Євген Юхимович дотримав, хоч як тяжко доводилося йому. Перешкоди чинилися і явні, й таємні. До виходу у світ першої частини публікації ніхто не був впевнений, чи випустять другу. Доброзичливці всіляко відмовляли головного редактора від необдуманого вчинку, натякаючи на можливі наслідки для кар’єри. Але Поповкін  відповідав: «Ну що ви, як же я його не надрукую, це ж спосіб залишитися в історії літератури...»

Перша частина великого роману вийшла у світ у листопадовому номері «Москвы» за 1966 рік тиражем 150 тисяч примірників. Зробивши, без сумніву, головну справу свого життя, Євген Юхимович майже відразу через стан здоров’я залишив редагування журналу. Та в історію світової літератури він увійшов гідно...

Тож «Майстру і Маргариті» довелося повторити долю публікації іншого твору Булгакова — «Білої гвардії», яка обірвалася у зв’язку із закриттям журналу «Росcия». Усі чекали на продовження «Майстра і Маргарити», а його в грудневому номері не виявилося. Тільки в січневому номері «Москвы»  за 1967 рік вийшло закінчення роману, над яким неабияк попрацювала цензура.

ПЕТРООСТРІВ, НОВОМИРГОРОД, ЗІНОВ’ЄВСЬК

Євген Поповкін народився 13 лютого 1907 року в селі Петроострів Новомиргородського району в родині вчителя. До батька часто заходили піклувальник школи, землемір, місцевий аптекар та священик, якими обмежувалося «інтелігентне товариство» тодішнього села.

Більш пізніми враженнями Євгена були події Громадянської війни. Вулицями невеликого провінційного містечка Новомиргород, куди  1913 року переїхала матір, і де Євген жив до 1923 року, проходили і війська Червоної армії, і білогвардійські частини, й різного кольору банди та загони. Ще 1921-го вступив до комсомолу. До 1922-го навчався в Новомиргородській трудовій школі.  Працював секретарем комсомольських організацій в селі Кам’янка і в Новомиргороді, був секретарем райкому комсомолу. Один і весняних днів 1923-го, коли, розгорнувши одеську газету для молоді, вперше побачив  невелику замітку з підписом «Юнкор Є. Поповкін», запам’ятав назавжди. «Я перечитував газету багато разів, дбайливо зберігав і, мабуть, саме тоді всерйоз уже почав писати, спершу замітки, потім нариси та невеликі оповідання. З 1926 року мої кореспонденції стали друкувати і московські журнали», — згадував Євген Юхимович. Робота в Зінов’євському окружкомі комсомолу у 1924 — 1925 роках, і особливо пропагандистська діяльність дали те, чого не можна було відшкодувати ні юнацьким запалом, ні сумлінним наслідуванням улюблених письменників. Накопичувався життєвий досвід. 1925-го, коли Євгену виповнилося 18 років, його прийняли в Компартію.

ЖУРНАЛІСТ, ПИСЬМЕННИК, РЕДАКТОР

1928-го Поповкіна відрядили на навчання до Москви. Літературний факультет МДУ закінчив 1931-го. Працював після цього в одному з московських пропагандистських журналів, написав кілька брошур про досвід партійної роботи. Був редактором відділу художньої літератури Воєнвидаву, редактором армійської та окружної газет, старшим інструктором ГоловПУРу Радянської армії. За головний роман «Сім’я Рубанюків»  1952 року здобув Сталінську премію третього ступеню. У 1958—1968 роках — головний редактор журналу «Москва». Помер 15 лютого 1968 року. Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.

...На стіні одноповерхового цегляного будинку на три квартири на вулиці Карла Маркса, 45 у Новомиргороді висить пам’ятна дошка, яка нагадує, що тут у 1915 — 1924 роках проживав відомий радянський письменник.  «Поповкін? Так він же жив у моїй квартирі, — говорить 65-річний Анатолій Єзан, відкриваючи двері квартири №3. — Я народився в цьому будинку. Євгена Юхимовича не знав, а от  із його дружиною зустрічався. Вона приїжджала в Новомиргород, здається, це було  1968-го, чи може 1969-го, коли на будинку встановлювали пам’ятну дошку на честь її чоловіка».