Якось не по-братськи виходить

От мушу поділитися історією, бо болить... Навмисне не вказую ні підрозділу, ні закладу, бо інцидент частково вичерпано, і всіх фактів особисто я не фіксувала. Уявіть, ви медичний працівник, до вас у лікарню привозять кремезного чоловіка, під 50 років. АТОшник... Кремезний чоловік п’ять днів не їсть, не говорить ні з ким, до нього ніхто не приходить, бо він з іншого регіону. Чоловік періодично десь випиває, поведінка вказує на те, що йому потрібна допомога психіатрів. Чоловік п’ять днів (!!!) ходить в палаті у формі, берцях і теплих шкарпетках, бо немає нічого переодягнутися. Ви після споглядання такого зможете спокійно спати? Або глянемо з другого боку — ви військовий, у вас є побратим з проблемами, ви приводите його у медзаклад, знаєте, що він не місцевий, залишаєте. Залишаєте, може, з грішми, але без елементарного. Знаєте про офіс волонтерів, бо є частими гостями у ньому, коли щось особисто потрібно. І не принесете йому ні капців, ні шкарпеток... Якось не по-братськи виходить. І це відбувається у країні, де війна. Нас не знищить зброя, нас знищить байдужість. Не люди ми... Добре, що в Бога завжди є запасний план, і в сусідній палаті опинилася наша волонтерка, яка й забила на сполох. Зараз чоловіка переведено в інший заклад лікування.