З ким робити стрибок у майбутнє?

Нинішня влада всіляко намагається приспати громадян різними заспокійливими засобами: ціни ж бо, якщо і зростають, то не дуже — на ліки, наприклад, їх заморозимо (це у Житомирські області), на газ для домівок та комунальні платежі дамо субсидії. А підеш до магазину чи аптеки — побачиш зовсім протилежне. У свою чергу, опозиція ніби починає прокидатися і використовувати цю волаючу розбіжність між заявами і справами нинішніх керманичів держави. Минулої середи народний депутат України, голова Житомирської обласної організації ВО «Батьківщина» Сергій Пашинський заявив пресі, що влада своїми діями на соціально-економічному напрямку не дає українцям оговтатись. Із його слів виходить, що ніяких реформ від Президента Віктора Януковича та прем’єр-міністра Миколи Азарова ми не побачимо. І дуже тривожним сигналом він назвав певні дії місцевої влади, зокрема, на Житомирщині, яка допускає свавілля і не рахується із законом. Утім, громадяни поки на те, що робить влада, реагують не вельми активно, і влада цим користується, вочевидь розраховуючи, що так буде й надалі. Настрої житомирян поки свідчать, що подібні надії небезпідставні — вони переймаються більш приземленими проблемами, але, і це певний парадокс, сприймають дійсність часто глибше, ніж політики.

Неля КОВАЛЮК, голова Житомирської обласної громадської організації «Молодь. Жінка. Сім’я», представник Національної Асамблеї інвалідів України (НАІУ) у Житомирі:

— Нещодавно у Житомирі відбувся всеукраїнський семінар з безперешкодного доступу людей з особливими потребами до міської інфраструктури, який проводила НАІУ. В ньому взяли участь держслужбовці, архітектори, проектанти, представники організацій інвалідів області. Захід був присвячений навчанню державним будівельним нормам щодо забезпечення нормального життя маломобільних груп населення. Депутат Львівської обласної ради, координатор програм активної реабілітації та безбар’єрності інвалідів НАІУ Ярослав Грибальський (людина, яка сама пересувається на візку) представив свою програму і слайди, на яких, зокрема, наочно показано, якими повинні бути бордюри тротуарів, їхня ширина, довжина, пологість, щоб ними було зручно користуватися людям, які не ходять. Хоча у нас часто буває так: як тільки зроблять ширший в’їзд на тротуар, там починають їздити авто. Отже він надав дуже важливу інформацію, якої не мають архітектори. Крім того, ми презентували друковані матеріали про забезпечення доступу маломобільних громадян до різних об’єктів, відповідні законодавчі акти, передали їх представниками державних і комунальних установ. Захід був достатньо тривалий, і частина держслужбовців залишила його десь за півтори години — мабуть, у них було мало часу. Хоча ті, для кого займатися цим є безпосереднім робочим обов’язком, залишилися. У даній справі, як справедливо зауважував мій колега Володимир Азін, теж інвалід-візочник, багато залежить від суспільства, громади, ставлення людей. За кордоном, наприклад в США, країнах Європейського Співтовариства, якщо магазин не є доступним для громадян, яким важко пересуватися, то інші ним не користуються. Тому власник подібного об’єкту тричі подумає, яким його зробити. А наші співвітчизники над цим не замислюються. Хоча поступово справи покращуються. Наприклад, коли я прогулююсь на своєму візку по тротуару на вулиці Київській (одній з центральних вулиць міста) і на перехресті мені треба переїхати на інший бік, до мене часто підходять люди і пропонують допомогти, кажуть, що бачили мене по телевізору, де я говорила про наші проблеми. Кілька років тому в Житомирі з’явилось кілька тролейбусів із низькими підлогами, а коли буде більше — невідомо. Наша молодь, люди із такими проблемами, все більше йдуть навчатися у місцеві виші, багато хто працює, то їм потрібні умови, щоб легше діставатися куди треба. Усе частіше інші люди сприймають нас як рівних, а не прохачів. Бо частина з них їздить по світу і бачить, як там робиться: коли у людей виникають такі проблеми зі здоров’ям, держава дбає про них. Думаю, що зараз у нас проходить певний період адаптації, уже потроху ті ж бордюри починають робити з урахуванням наших потреб. Проте, наприклад, люди починають ходити по свіжоукладеному асфальту, не думаючи, що маленькі передні коліщатка наших візків можуть застрягати у вибитих таким чином ямках. Це говорить про те, якими ми є по життю.

Щодо стосунків із владою, то я була радником у попередніх голів облдержадміністрації Юрія Павленка та Юрія Забели, зараз поки не кличуть. З міською владою є співпраця, однак не все залежить від них. За прем’єрства Юлії Тимошенко нас запрошували на спеціальні засідання Кабміну, нині такого ще не було. Усе ж голова НАІУ, народний депутат України Валерій Сушкевич каже, що треба працювати із владою.

Михайло ЖАЙВОРОН, письменник і журналіст, Житомир:

— У мене настав період, коли можу мати свободу вибору, можу говорити те, що думаю, зустрічатися, з ким хочу. Звісно, як у людини творчої, є певні плани. Зараз працюю над документальною повістю, яка побудована на життєвих фактах, свого роду мемуарами, але це буде дещо інше, поки що не знаю, як назвати. Можливо — психологічний роман. У моєму віці життя починаєш сприймати у всьому розмаїтті, по-філософськи, розуміти те, що час пливе не настільки повільно, як іще зовсім недавно. Коли відходиш від активних справ у суспільному середовищі, де лицемірство править бал, настає очищувальний період переоцінки цінностей. Тут як на долоні все видно — хто є хто і хто чого вартує. Іноді так легко пробачити ворогам і так важко пробачити друзям! Таке життя — і тут нічого не вдієш.

А те, що країна наразі переживає не найлегший період свого становлення і має пройти через серйозні випробування, — через біль, якщо хочете, — то мені видається, що сам Господь посилає їх нам, аби зрозуміли нарешті: ми — вільний український народ, ми врешті повинні розбудовувати свою державу, братися за економіку, освіту, культуру. І ця стабільність у владі, що змінила п’ятиріччя хаосу, — не що інше, як добрий знак: у тиху ніч випадає найрясніша роса.

Ірина ВИШНЕВЕЦЬКА, завідувачка відділу Житомирського музею космонавтики імені С.П.Корольова:

— У Житомирі днями відбувався марш життя, який проводили спільно Церква Заповіту Ісуса Христа (громада п’ятидесятників. — В.К.) і єврейський благодійний центр Хесід Шломо. Приїхали з ФРН німці (представники протестантської харизматичної громади) і євреї-месіани. Пройшли ходою, із жовтими зірками, по місцях розстрілів мирних громадян на Богунії, там вшанували їхню пам’ять. Це було дуже хвилююче і гарно. Сама ідея прекрасна. Однак, на мою думку, погано сприймалась надмірна екзальтованість ведучого, постійний наголос на релігійних аспектах. Хоча мало б бути більше людського і навіть філософського. У той же час у Житомирі живуть євреї, які пережили Голок ост; на цьому заході була, наприклад, жінка, яка в той період дивом вижила. Однак їй увагу ніхто не приділяв. Тому це виглядало достатньо формально. Можливо, тому, що проводилось вперше, а надалі буде краще.

Олександр МУЗИКА, декан соціально-психологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка:

— Добре, що на мій факультет прийшло багато студентів, найбільше в університеті. Стосовно самої вступної кампанії, то вона була організована погано. Але для її проведення є жорсткі правила, які встановлює міністерство, а ми що могли, то зробили. Хоча, звісно, черги не радували. І вважаю, що студенти, які приходять, — завжди хороші. Бувають погані виші й викладачі. Бо юнацький вік — це точка росту нації, саме з громадянами такого віку можна зробити стрибок у майбутнє всією країною.

А щодо суспільних моментів, то добре, що є новий закон про вибори, бо очікувалось, що його зовсім не буде. А те, що він прописаний під певну політичну силу, тобто Партію регіонів, свідчить про дзеркальний підхід — як тільки опозиція приходить до влади, то починає діяти таким же чином, як попередники, і навпаки. І тому не спостерігається поступу вперед.