За що карали Тараса Шевченка?

І нині можна прочитати, що Тараса Шевченка віддали в солдати на 10 років за належність до Кирило-Мефодіївського товариства. А підлі людці стверджують, що цар Микола І прочитав, як Шевченко обізвав царицю засушеним опеньком і образився за дружину. Мовляв, це й стало причиною покарання поета. Але давайте розгорнемо матеріали Кирило-Мефодіївського товариства, які видали лише 1990 року, коли СРСР розвалювався. Справді, Кобзар не був членом цієї організації: «Шевченко не принадлежал к Украйно-Славянскому обществу (саме так російські жандарми називали Кирило-Мефодіївське товариство, тим самим підкреслюючи, що таємна організація ставила за мету створення незалежної України. — Авт.) и действовал отдельно, увлекаясь собственной испорченностью. Тем не менее, по возмутительному духу и дерзости, выходящих из всяких пределов, он должен быть признаваем одним из важных преступников». У рішенні ІІІ відділення в справі Тараса Шевченка поета звинувачували, що він «сочинял стихи на малороссийском языке самого возмутительного содержания». А далі розкрито причину покарання генія України: «Шевченко приобрел между друзьями своими славу знаменитого малороссийского писателя, а потому стихи его вдвойне вредны и опасны. С любимыми стихами в Малороссии могли посеяться и впоследствии укорениться мысли о мнимом блаженстве времен гетманщины, о счастье возвратить эти времена и о возможности Украйне существовать в виде отдельного государства».

Російська імперія вбачала загрозу для свого існування в талановитій українській поезії. Великий поет своєю творчістю формував українську націю і тому був, є й буде ненависним для московських шовіністів.

У жандармських документах підкреслюється різниця між творами Шевченка та Куліша: «Сочинения Кулиша могли столько же посеять в малороссиянах мысли о возможности существовать отдельно, сколько стихотворения Шевченки, и тем более производить вреда, что одно из них издано «для детей старшего возраста». Разница между этими двумя писателями та, что Кулиш, увлекаясь любовью к родине, не предполагал, чтобы мнения его могли быть приняты в дурном смысле, и когда указали ему на двусмысленные места в его книгах, он с ужасом увидел, что мысли его действительно могли сделаться причиной больших беспорядков». Тобто Тарас Шевченко, на відміну від Пантелеймона Куліша, «предполагал», як «его мнения» будуть «приняты».

1851 року в довідці ІІІ відділення про рядового Шевченка повторюється теж звинувачення, що з розповсюдженням його віршів пошириться думка «о возможности Украйне существовать в виде отельного государства». Тому було наказано заарештувати рядового Шевченка, «внушив, чтобы он не писал и не рисовал». Жандарми пильнували, щоб наказ царя виконувався.

Поляк Броніслав Залєський у своїх спогадах «Вигнанці польські в Оренбурзі» писав, що Тарас Шевченко «марив про удільну малоруську непідлеглість». У польській мові непідлеглість означає незалежність.

І врешті-решт, згадаємо, що герой поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» Ярема мріє:

...а в степах Украйни —

О боже мій милий —

блисне булава!

Кобзар висловив устами свого героя власну мрію про те, щоб наша Батьківщина стала незалежною. Булава — символ гетьманської влади, тобто державної незалежності.