Загадки віце-президента
«Любіть Україну... В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди. ...Всім серцем любіть Україну свою — і вічні ми будемо з нею!» Прослухавши ці заклики поета В. Сосюри, голова Верховної Ради четвертого скликання Володимир Литвин, якому Україна в особі свого народу досить рішуче відмовила в праві перебування в Раді, миттєво — тобто відразу після завершення декламації народної артистки України Л. Крюкової — виголосив буквально (за стенограмою) таке: «Шановні народні депутати, гості Верховної Ради України! Дозвольте від імені Верховної Ради четвертого скликання та всіх присутніх у цій залі щиро привітати вас з обранням народними депутатами України, побажати плідної та конструктивної роботи в єдиному вищому законодавчому органі України — вищому представницькому органі українського народу, й побажати, шановні колеги, вам такої роботи, й це скажу від себе, щоб вкотре не довелося говорити про Україну в минулому часі». Чим спантеличив, гадаю, не лише мене.
По-перше, головуючий, спочатку розділивши всіх присутніх на хазяїв депутатської зали та її гостей, вже наступним реченням зліквідував цей поділ та від щирого серця привітав усіх гамузом — і депутатів, і гостей — з обранням їх народними депутатами. Утім, якщо новообраних депутатів вважати такими собі тимчасовими гостями в Раді, котрі як прийшли, так і підуть, а справжні хазяї залишатимуться («і вічні «ми» будемо з нею»), то пряма мова екс-спікера набуває необхідної логічної зв’язності.
По-друге, вагомо підкресливши загальновідомі переваги однопалатного парламенту (побажавши плідної роботи в ЄДИНОМУ вищому законодавчому органі), В. Литвин ще додав таких собі відсебеньок — уже як маститий історик, свіжоспечений (6 травня 2006 року) віце-президент Національної академії наук України: «...щоб вкотре не довелося говорити про Україну в минулому часі».
Схоже на те, що віце- президент та екс-спікер після артистичного декламування народною артисткою віршів В. Сосюри, налаштувавшись на поетичний лад, згадав іншого нашого класика: «Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла». Дійсно, за логікою П. Тичини, постійний розквіт нашої сили так само постійно перемежається періодами повного її знищення, коли вкотре доводиться говорити про Україну в минулому часі. Логіка досить струнка, але ототожнювати можливу неплідну та деструктивну роботу депутатів п’ятого скликання з непереборною вражою силою, тією чумою, що викосить українську силу, все ж таки занадто. Керована п. Литвином Рада також не відрізнялась особливою плідністю та конструктивом (візьміть хоча б недоукомплектований Конституційний Суд), утім про «бенкет під час чуми» ніхто не голосив і про Україну в минулому часі не говорив.
Єдині, хто весь час говорить «про неньку-Україну» в минулому часі, — це історики, адже вони досліджують минуле. Тож якщо хтось, за фахом історик, бідкується «від себе», що доведеться говорити про Україну в минулому часі, то це можна розуміти так: знову політик змушений буде міняти владні інсигнії на мантію професора історії. Про всяк випадок щиросердо побажаємо йому плідної та конструктивної роботи, щоби вкотре не довелося говорити про українську науку історію в минулому часі.
