Завжди є спосіб для самореалізації
На літній період припадає активна міграція молоді, яка пов’язана із початком нового етапу у сфері освіти та працевлаштування для більшості випускників навчальних закладів. Абітурієнти потерпають від черг у коридорах університетів, а випускники вишів спрямовують усі зусилля на пошук місця роботи. Цьогорічна вступна кампанія відзначається особливим напливом бажаючих здобувати вищу освіту. Після численних скарг та втрат свідомості, МОН прислухалося до звернень абітурієнтів та їхніх батьків і все-таки продовжило подачу документів на п’ять днів.
Артем ГЛІНСЬКИЙ, директор департаменту молодіжної політики Інституту суспільно-політичних досліджень:
— Погано те, що сьогодні у нас є велика проблема із зайнятістю молоді. Ось нещодавно до нас звернувся хлопець, який закінчив училище, де навчався на столяра. Він не може влаштуватися за професією. І він такий — не один. Є тенденція, що після закінчення професійних технічних навчальних закладів працевлаштовуються не за фахом. Для вирішення цих проблем ми плануємо відкривати власні так звані підприємства. Виступаючи як організатори, ми орендуємо приміщення, знаходимо клієнтів, а фахівці — працюють. Підписується контракт — все згідно із законодавством, тож можна працювати. Головне у цій ситуації — знаходити вихід.
Окрім цього, наш департамент хоче відкрити нову програму працевлаштування молоді, щоб саме молодь думала, що можна зробити. А це вже і навчання про початок власної справи, і бізнес-клуби у навчальних закладах. Людина має бути орієнтована не просто на заробіток коштів, а на максимальний прибуток. Не вся молодь розуміє, що ми живемо у капіталістичному суспільстві, у якому одні дуже багаті, інші — дуже бідні. Середній клас треба вирощувати, а не чекати, коли він з’явиться. Тоді буде і здорова конкуренція, і самореалізація.
Уляна ПРИХІД, журналіст (молодіжна газета «П’ятниця»), організатор «Кавових читань»:
— У зв’язку з тим, що зараз саме пік вступної кампанії, добратись кудись у центрі міста практично неможливо. Нещодавно проходила повз приймальну комісію Львівського національного університету ім. І. Франка і чула, як читали номери у списку на подачу документів — 1234, 1235... Я вважаю, що цей процес має бути більш організований і систематизований, можна було б навіть провести якусь початкову реєстрацію в інтернеті тощо.
Ще одним із негативних моментів є дефіцит цукру, у зв’язку із його подорожчанням люди мішками закуповують солодкий продукт, а щоб купити навіть два кіло, у супермаркеті потрібно простояти у черзі як мінімум годину.
Щодо позитиву, то надзвичайно приємно спостерігати за проектом міської ради «Літо на ринку», який кожного дня дивує новими цікавими заходами. Звичайно, позитивними є і літературні «Кавові читання», які проводимо цього тижня втретє. Завдяки молодіжній газеті «П’ятниця» та кафе «I like» у десятків молодих львів’ян з’явиться шанс проявити себе, поділитись своїми текстами, відчуттями, емоціями, а також весело провести час тим, хто захоплюється літературою. Зараз надзвичайно багато талановитої молоді, яка, на жаль, не має як себе реалізувати, тому саме цей проект дає їй унікальну можливість засвітитися. Хтозна, можливо, через кілька років хтось із читців видасть власну книгу, але завжди пам’ятатиме той перший двигун, який дозволив увійти у правильне русло. Ми стараємось завжди запрошувати когось цікавого: це відомі вже поети, музичні гурти, світські особи, тому нецікавим дійство бути просто не може. До нас звертаються люди й з інших областей, які просять просто почитати їхні твори, тому що не мають змоги приїхати до Львова. Думаю, такі заходи мають проводитись у кожному обласному центрі, щоб розвивати сучасну українську прозу й поезію. Чим більше зусиль прикладемо зараз, чим більше людей винесуть у світ свої думки, тим міцнішою буде література через кілька років.
Людмила ЧЕРЕНЬКО, завідувач відділу дослідження життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України:
— На жаль, багато роботи, тож стежити за подіями детально немає часу. Але дуже неприємно, що не відбуваються реформи в економічній сфері. У країні необхідно встановити справедливий баланс із перерозподілом коштів, тобто зробити те, чого не вдалося за усі роки незалежності. Здавалося, що все-таки будуть якісь зміни, щось буде зроблене. Але поки що все зводиться до задобрювання виборців і до побоювання щось запропонувати.
Я самодостатня людина, працюю. Можу сама заробити достатньо грошей, хоча їх зараз менше (у зв’язку з кризою), але на життя вистачає. Але мене хвилює житлова проблема, яка і більшості українців допікає. Є багато квартир, які скуповували для вкладення коштів — і вони тепер не використовуються. Введення податку на нерухомість могло б сприяти вирішенню цієї проблеми. Люди могли б продати те житло, яке їм не потрібне, яке вони не використовують. Мене ж зачіпає підвищення пенсійного віку — на пенсію виходитиму не у 55, а в 60, якщо буде проведено пенсійну реформу. Але я згідна з цим, бо так потрібно для держави. Мій чоловік — пільговик, але я все життя відстоюю скасування пільг — не повинно бути такої несправедливої системи пільг.
Щодо позитиву. Нас так привчили до негативу, що важко налаштувати себе на щось інше. У мене були дуже великі побоювання щодо подальшого розвитку кризи. Слава Богу, поки що все тримається на плаву. І чим довше воно перебуватиме у такому стані, тим більше шансів, що ми не впадемо у глибоку кризу. Людям стало жити гірше, це всі бачать, але ми не скочуємося далі, бо застигли на мінімумі — і це вже приємно. У такій кризовій ситуації це вселяє сподівання на краще.
